Меню


Курсы СтимулСправочникСтатьиБухгалтеру

Чому крадуть директори, а відповідальність несуть бухгалтери?

Чому крадуть директори, а відповідальність несуть бухгалтери?

Що потрібно людині для щастя? Думаю, кожен задавав собі це питання. Існує безліч відповідей, які можуть з віком або за певних обставин змінюватися. Проте є розповсюджений перелік потреб, які, на думку людства, зроблять їх щасливішими. Це наявність сім’ї, вірних друзів, коханої людини поруч. Та у наш час ми не маємо забувати про матеріальні цінності. Можливо, хтось скаже, що гроші – це далеко не найголовніше. Так, це абсолютно правильно. Але без них, на жаль, зараз неможливо жити повноцінно. Адже кожен мріє про престижну роботу, високу та стабільною заробітну плату, кар’єрний зріст. Та іноді люди стають занадто залежними від матеріальних благ. Вони входять у кураж і вже нічого не бачать перед собою, окрім багатства. Зрештою, люди йдуть на невиправні вчинки – забирають те, що їм ніколи не належало з метою власної наживи. І чим вища посада, тим більші суми присвоюються.

На жаль, сутність людини така, що скільки б достатку у неї не було, їй потрібно більше. Проте не завжди виходить чесно «грати у фінансові ігри». Як і у шахах, у цій грі є свої пішаки та королі. Дуже часто саме пішаки «прикривають» своїх королів у нечесних іграх. Чому вони так роблять? Спробуємо розібратися.

Бухгалтери (у нашому випадку це – пішаки) – це робітники, які зберігають фінансову дисципліну, тобто керують операціями, організовують їх технологію, контролюють законність. Це далеко не останні люди в різноманітних організаціях. Через них проходить уся документація. Саме тому директори мають погоджувати з бухгалтерами усі свої незаконні дії. Зрештою, «пішаки» можуть грати за правилами. Та кому від цього буде краще? Через чесну гру люди дуже часто втрачають свою роботу. Тож доводиться підкорятися верхівці. Знайти роботу у нас час доволі складно, знайти престижну і високооплачувану роботу – майже неможливо, тому доводиться обирати між працевлаштуванням і законністю. Зазвичай, перемагає логічне і цілком ґрунтовне бажання лишитися на прибутковій роботі, адже принципи принципами, а себе і сім’ю годувати треба.

Обираючи благо власної сім’ї, не дивно, що у сучасному світі ми нерідко зустрічаємо словосполучення «чорна» бухгалтерія. На сьогоднішній день у спеціалістів немає єдиної думки щодо того, що слід включати у цей термін. Можемо вважати, що це облікові заходи та фінансово-економічні процеси , що реалізуються підприємством обходячи закони держави. «Чорна» бухгалтерія забезпечує утаємнення доходів підприємства від оподаткування, надмірне збагачення тих, чиї гаманці і так ледь не репають, як гарбузи на сонці. І це в той час, коли деяким людям заробітні плати не виплачуються протягом тривалого часу і їм немає за що жити.

До прикладу, їхала я якось в тролейбусі. До мене підійшла жіночка-кондуктор, я придбала проїзний талон і мимоволі ми почали розмовляти. Пані скаржилася, що вже 3 місяці їм не виплачують зарплати, жити немає на що, а у неї малі діти, та й життя в столиці не з найдешевших – за комунальні послуги сплачувати потрібно, за квартиру теж, а ще ж продукти харчування та одяг… А як же живеться тим, хто так майстерно приховує свої махінації – правлячій верхівці? Заробітні плати вони отримують стабільно, до того ж не малі, їхні діти не знають, що таке голод, а самі керівники не знають що таке злидні… Паралельно вони ще встигають вкрасти стільки, що вистачило б виплатити зарплатню тим, хто вже давно тримав її у руках. Документація ніколи не покаже, що «верхи» крадуть, а «низи» не отримують того, на що заслуговують. «Чорна бухгалтерія» - вона як бермудський трикутник – у ній безслідно зникає все, і все у чиюсь чорну і бездонну кишеню…

Не секрет, що будь-який працівник повинен підкорятися своєму керівництву. Адже затятих моралістів не вигідно тримати на роботі. Усі вони легко замінюються людьми, які можуть переступити через себе задля заможного життя. Думаю, що окрім непоганої заробітної плати, їм надаються певні пріоритети і премія за замовчування деяких нюансів у професії бухгалтера. Найрозповсюдженіший і найсолодший пріоритет – це можливість залишатися працювати на своєму робочому місці.

Звичайно, директори можуть і не повідомляти співробітникам про свої махінації. І якщо неочікувано нагряне перевірка, вони з легкістю повісять свою провину на плечі того самого бухгалтера, який не зміг ретельно перевірити потрібні документи, або через власний страх мовчав про явні порушення. У будь-якому випадку, директор залишиться чистим, а вся відповідальність ляже на плечі бухгалтера. І вже буде неважливо, грав він за правилами, чи ні. Способів зробити винним бухгалтера директором вистачає, адже постраждала сторона тут займається всією документацією підприємства, її обліком, аналізом, перевіркою достовірності, тому директор, який набрав собі «море і теліжку» грошей зробить по закону винним свого підлеглого. Якщо ж такий варіант не задовольнить закон, то «теліжку» награбованого можна віддати потрібним людям, які, як калим за наречену, з радістю його приймуть і зроблять той сценарій, що потрібно.

Тож з чого ми починали? Щастя не в грошах? А чи довго ви будете щасливими без даху над головою, без достатку у родині? Хто забезпечить вашим дітям гідну освіту? Кожен виживає як може. І найчастіше люди не звертають уваги на закони, на принципи моралі, аби прогодувати свою родину, аби не залишитися ні з чим, аби дати достойне майбутнє своїм дітям.

Працювати бухгалтером – це не лише нести колосальну відповідальність, це означає роботу на пороховій бочці, яка в будь-який момент може здетонувати. Підпалить її хтось, але постраждаєте ви.

Тож боротися із несправедливістю чи ні – особиста справа кожного із нас. Проте у європейській державі немає місця корупції, крадіжкам, використанню посадових можливостей задля особистого збагачення. Потрібно створювати нову, чесну країну, яка буде надавати гідну роботу усім її мешканцям. Тоді не доведеться красти і нести відповідальність за своїх керівників, які завжди виходять сухими з води, а вас, як гарматне м'ясо, кинуть на поталу долі. Я не заперечую того факту, що на правді далеко не заїдеш, що принципи не завжди допомагають у роботі, що чесність не завжди винагороджується. Тим не менше, хочеться просто жити, жити в злагоді і безпеці, бути поруч із своїми близькими і рідними, а не сидіти за залізобетонним парканом із колючим дротом, їсти держхарчі, бачити рідних, знайомих і близьких раз у кілька місяців, страждаючи за чужу провину.

Шкода, та не винайдено ще ідеальної моделі співіснування керівника і підлеглого, немає чіткого плану уникнення від відповідальності за чужі вчинки. Ми все життя, як воли, таскаємо непосильну ношу, працюємо на благо своєї сім’ї і себе, жертвуючи власними міркуваннями і принципами. Нашій долі, напевно, приносить задоволення процес, коли хтось незламний, непорушний у власних поглядах, змушений прогнутися, змушений зрадити самого себе. Це дуже схоже на ігри гладіаторів у Римі – знать насолоджується видовищем, заробляє на цьому гроші, народ платить ті ж самі гроші, а гладіатор, осліплений жагою до життя, змушений боротися, змушений страждати, аби вибороти право на свободу. Його в будь-який момент може дістати спис, йому в груди може вп’ятися стріла, меч може відтяти йому голову, але бажання вижити боре страх, боре усі видимі і невидимі перепони буття. «Борітеся – й поборете».

Мельник Надія


Подписка на новости RSS     Добавьте в закладки Google fusion     Мы в Google+    

 

Мы ВКонтакте

 

Мы на Facebook