Чим відрізняється викладач-практик від викладача-теоретика?

Під час підготовки майбутніх фахівців за різними напрямами у професійних технічних училищах, коледжах і вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації велика увага приділяється вивченню теоретичних основ. Студенти отримують великий обсяг теоретичного матеріалу з дисциплін, які не завжди належним чином закріплюються на практиці. Іноді для збільшення обсягу годин, що викладаються за даною спеціальністю, викладають більшу кількість предметів, які взагалі мало стосуються необхідної професії. У результаті студенти не тільки не засвоюють основний матеріал, а й витрачають час на підготовку додаткових предметів. Часто трапляється так, що дисципліну читають викладачі, які зовсім не мали практичного досвіду. Кожна сфера або галузь виробництва у своїй діяльності має чимало тонкощів, пов'язаних зі специфікою роботи. На практиці працівники швидше реагують на нововведення в законодавчій базі, оскільки вона швидко змінюється. Своєю чергою, теоретики можуть використовувати матеріали, які вже застаріли, адже навчальні програми оновлюються набагато повільніше. Незрозуміло, це проблема викладачів чи Міністерства освіти, молоді та спорту України, яке встановлює і затверджує дані плани. Тож на сьогоднішній день потрібно вирішувати питання, які методи навчання мають використовуватися — практичні чи теоретичні. Від вирішення цього питання може змінитися кваліфікаційний рівень країни. Підприємства приймають професіоналів з досвідом роботи, а випускники ВНЗ не мають практичного досвіду, а теоретичних знань недостатньо для початку трудової діяльності.

Навчання студентів проводять різні викладачі, з базових предметів спеціальності, з дисциплін, які впливають на світогляд і розвиток людини. У своїй науковій діяльності вони використовують різні методи, особливо на сьогоднішній день, коли цих методів велика кількість: психологічний, дистанційний, понятійний, дискримінаційний, технологічний та багато інших. Але всі викладачі поділяються на дві основні групи — це викладачі-практики та викладачі-теоретики. Як викладач-практик, так і викладач-теоретик мають свої переваги та недоліки. До переваг викладача-практика можна віднести таке:

• Постійний контроль змін законодавчої бази;
• Уміння швидко реагувати на дані зміни;
• Можливість надавати студентам цікаву інформацію;
• Можливість показати студентам усі тонкощі роботи;
• Можливість передати свої професійні навички студентам;
• Тісніше спілкування зі слухачами;
• Можливість показати реальну картину роботи за спеціальністю;
• Можливість надати всі необхідні документи для роботи;
• Знайти й вказати шляхи вирішення конкретних проблем;
• Можливість надати студентам роботу в сучасних програмах за спеціальністю;
• Можливість показати специфіку роботи за спеціальністю;
• Більше можливостей підготувати студента до реалій майбутньої роботи;
• Здатність чітко визначити завдання роботи за спеціальністю;
• Використання теоретичних знань на практиці;
• Можливість допомогти у працевлаштуванні;
• Можливість подальшого консультування вже готового фахівця.

Також, незважаючи на переваги, можна виділити й недоліки викладача-практика, а саме:

• Недостатня теоретична база викладача;
• Недостатнє володіння ораторськими здібностями;
• Нечітке висловлення своїх думок;
• Імовірність не знайти певних відповідей на теоретичні питання;
• Непослідовність викладеного матеріалу;
• Викладання практичного навчання без теоретичних обов'язкових знань.

Вищеназваний перелік можна продовжувати й виділяти безліч позитивних і негативних сторін. Але потрібно також розглянути ці сторони й у викладача-теоретика, тому до його переваг належить:

• Надзвичайно широка інформаційна база;
• Знання всіх методів роботи як в Україні, так і за її межами;
• Можливість дати відповідь на будь-яке з поставлених питань;
• Наявність гарного ораторського мовлення;
• Чіткий виклад матеріалу в логічній послідовності;
• Здатність дати студентам велику кількість матеріалу;
• Наявність психологічного підходу до кожного студента;
• Обізнаність у різних предметах, пов'язаних з основним, що викладається;
• Наявність спеціальної освіти для викладацької діяльності;
• Проходження спеціальних курсів для підвищення кваліфікації;
• Робота в науковій діяльності та розробка нових ідей, які можуть з перших уст доноситися до студентів;

А також виділимо недоліки викладача-теоретика, а саме:

• Недостатній досвід роботи на практиці або взагалі його відсутність;
• Недостатня кількість цікавої інформації, а лише виклад «сухої» теорії;
• Відсутність навичок виходу з проблемних ситуацій;
• Не завжди має можливість надати студентам усю документацію для наочної практичної роботи;
• Нездатність показати реальну картину робочого процесу;
• Мала ймовірність надання спеціалізованих програм для кращого сприйняття інформації та закріплення отриманих знань.

Виділивши переваги та недоліки двох видів викладачів, ми можемо зробити певні висновки: як викладач-теоретик, так і викладач-практик чимось кращі один за одного. Але, напевно, більшість студентів нашої країни більше схиляються до практиків, особливо студенти точних наук. Це викликано тим, що, слухаючи курс того чи іншого предмета, є велике бажання хоча б наочно побачити впровадження цього матеріалу на практиці. Це потрібно для того, щоб отримані знання краще закріплювалися й не забувалися, а також для того, щоб випускники ВНЗ розуміли, для чого їм у подальшому житті необхідні ці знання, щоб вони розуміли суть даної спеціальності, принципи роботи й основні завдання. Це велика проблема на сьогоднішній день, яка потребує негайного вирішення. Але викладати у вищих навчальних закладах, технічних професійних училищах, коледжах і ліцеях не можуть лише викладачі-практики, оскільки вони працюють на інших роботах і посадах, і тоді виходить, що викладачі-теоретики взагалі не потрібні. Але це не так. Тому потрібно певним чином об'єднати співпрацю, наприклад, лекції веде теоретик і дає повний обсяг інформації з того чи іншого питання, а семінарські заняття щоб викладалися практиком, для закріплення вивченого матеріалу на реальних ситуаціях. А також потрібно, щоб вони між собою обговорювали план роботи, щоб не виникало проблем невідповідності лекційної інформації та практичних навичок.

Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що без теорії не існує практики, а без практики — теорії. Тому на державному рівні, на рівні навчальних закладів необхідно організувати роботу так, щоб у навчальному процесі брали участь і викладачі-практики, і викладачі-теоретики.