Наскільки освіта впливає на виховання?

Це питання має, як на мене, лише дві відповіді, точніше, дві сторони його розвитку. Усе залежить від того, хто дає на нього відповідь. Питання освіти актуальне в наші дні, і кожен може заперечити думки того, хто відповідає. Наразі відповідальність за розкриття питання лежить на мені.

У ХХІ столітті живе два типи особистостей, якщо не брати до уваги тих, хто народився у ІХХ столітті – ветеранів, наприклад. Ці дві категорії, якщо розглядати саме з боку моїх особистих спостережень, – я і такі ж хлопці, як я, та люди старші за 40 років. Ці дві вікові категорії зовсім різні, навіть мимоволі замислюєшся, як вони можуть уживатися разом. Існують досить дорослі люди, які звикли до нового світу, перетворень, світу, де правлять татуйована молодь і хіпстери, де вважається нормальним явищем читати Кафку вперемішку зі С. Кінгом. Ось ми й починаємо глибше «пірнати» в суть нашого питання.

Насамперед розглянемо освіту, яку дають нам батьки. Кожен із батьків вважає, що його мудрість і виховання найправильніші. Звісно, дитині немає з чим порівняти, і вона йде шляхом, який їй указують. І кожна дитина віком 5-12 років – відображення цієї самої «сімейної» освіти. Хтось росте бандитом на вулиці, оскільки батьки надто зайняті своїми проблемами й турботами. Є зразкові, веселі діти, чиї батьки показують справжні риси добра і зла, і навіть дають свободу формування характеру, лише іноді коригуючи недоліки. А є діти, надто замкнені в собі, батьки яких просто не хочуть випускати їх із «банки» свого виховання. Саме з цих сходинок ми можемо передбачити майбутнє цих зовсім юних особистостей.

І ось підходимо до другої стадії виховання. Звісно ж, ми говоримо про школу. Тут діти потрапляють у справжню атмосферу виживання, боротьби зі своїми страхами й адаптації в соціумі. Тому на плечах педагогів лежить просто неймовірна відповідальність, яка полягає в тому, щоб не дати дитині «впасти». Провчившись у школі, я можу відповісти на поставлене питання так: освіта ніяк не впливає на виховання.

Наведу приклад. Зі мною в класі навчався один хлопець. Сам він із бідної сім’ї. Він ріс ще з трьома братами й двома сестрами. Виховувався старшою сестрою, тоді як мати жила з іншою жінкою, а батько був алкоголіком і наркозалежним. Цей хлопець зі своїми братами й сестрами тягнули все на собі, працювали на різноманітних роботах. Він жив не в хорошому районі, де злочинність – річ прийнятна. Сам, звісно, теж не вів здорового способу життя. АЛЕ. Він був найрозумнішим хлопцем у нашому класі. Був генієм! На нього чекало велике майбутнє. Усі вчителі вірили в нього й усіляко допомагали. А він був грубим реалістом, який не вмів правильно спілкуватися з дівчатами, не ставив нікого врівень із собою. Тобто людина знала, що розумна, і ніхто не міг із нею зрівнятися. Цей хлопець водночас ніколи нікому не дозволяв якось зачепити його сімейні справи або якось його образити. Він завжди був готовий допомогти, ніколи не відступав від своїх принципів. Цей життєвий приклад красномовно відповідає на поставлене питання. Цілком і повністю.

Отже, попри те, що людина має розум і освіту, на виховання це може ніяк не вплинути.

Івахно Катерина