Вища освіта — ознака розуму?

Наразі наша освіта перебуває не в найкращому стані. Та що й казати, це триває вже не один рік. Час іде, а жодних покращень немає. З кожним роком значення вищої освіти все менше.

Знайомство кожної людини з освітою починається ще зі школи. Але навіть сьогодні не кожна дитина має можливість ходити до неї. В Україні значно погіршилася ситуація із сільськими школами.

На кілька сіл роблять лише одну школу, і не кожна дитина може відвідувати її за кілька кілометрів. У деяких класах навчається лише кілька учнів, а вчителі не зацікавлені в тому, щоб дати їм якісь знання. Рівень освіченості таких учителів залишає бажати кращого. Держава просто позбавляє таких дітей можливості здобувати освіту, а ці діти нічим не відрізняються від тих, які проживають у місті. Можливо, вони навіть у чомусь кращі, але через відсутність належної освіти вони так і залишаються в селі, займаються господарством і не мають можливості побачити краще життя. Лише небагато хто може кудись поїхати й здобути кращу освіту. Дуже шкода, що навіть ті діти, які мають якісь унікальні можливості, не мають можливості їх проявити. У моєму житті була можливість у цьому переконатися, і не один раз.

Діти, які проживають у містах, не знають цієї проблеми. Кожен із батьків, перш ніж віддати дитину до школи, може знайти інформацію про цю школу, про кожного вчителя й обрати найкраще. Але навіть якщо в місті буде безліч шкіл, це ще не означає, що в кожній із них дитина може здобути знання. В еру інформаційних технологій здобути освіту набагато простіше, ніж, наприклад, нашим батькам, які тим і займалися, що ходили бібліотеками.

З кожним роком дедалі частіше помічаю, що учні шкіл, маючи чудові можливості для пізнання будь-яких дисциплін, окрім тих, які є у шкільній програмі та середовищі, що їх оточує, нічим не користуються. Гріх не використовувати ті технології, які розробило суспільство. Їм достатньо того, чого їх навчають на уроках, хоча це зовсім маленька частина того, що вони могли б знати, якби захотіли. Крім того, зараз велике значення мають знайомства. Якщо директор школи — знайомий твоїх батьків, то золота медаль у тебе в кишені. Ця медаль зараз не дає жодних привілеїв при вступі до університету, тому що всі знають, яким чином її отримують.

Після закінчення школи починається найцікавіше — зовнішнє незалежне оцінювання. Абітурієнти роблять усе для того, щоб його пройти й вступити на бюджет. Бюджет — мрія кожного абітурієнта. Але й із цим усе складно. Державних місць із кожним роком усе менше, а охочих отримати його все більше. Якщо абітурієнт склав іспити погано, то батьки починають шукати всі можливості, залучати всі кошти й знайомства, щоб усе-таки отримати бажане. Це темний бік медалі, але він має місце, і всі про нього знають. З іншого боку — випускник добре готується до іспитів і отримує державне місце завдяки власним розумовим здібностям. Кількість таких абітурієнтів із кожним роком зменшується в геометричній прогресії.

Якщо батьки розуміють, що їхня дитина не отримує таке бажане місце у виші, то вони змушені платити за навчання. Вони свято вірять у те, що за ці гроші їхня кровинка здобуде знання у вигляді диплома, що забезпечить їй високооплачувану роботу, але іноді все складається не так, як хотілося.

Починається навчання. Студент, який реально дивиться на речі, знає, що, крім нього самого, точніше, його батьків, диплом нікому не потрібен. Після закінчення університету він не раз ще в цьому переконається. Студент, який знає ситуацію з працевлаштуванням, розуміє, що під час навчання треба використовувати всі можливості, які надає університет. Треба не підвести своїх батьків і показати, що їхні старання не були марними. Лише вчинками, а не дипломом, людина показує, чого вона навчилася у виші. Ніхто не подивиться на те, якого кольору диплом.

Батьки, які мають кращі фінансові можливості, намагаються відправити свою дитину в іншу країну на навчання, тому що вірять, що той диплом допоможе краще влаштуватися в житті. Але, по суті, влаштуватися в житті допомагає не диплом, а знання, які вони там здобудуть. Рівень освіти за кордоном набагато вищий. Освіта України потребує реформ, але все, що намагається зробити Міністерство освіти і науки, лише погіршує ситуацію

Кожен роботодавець, який поважає себе, хоче бачити у себе на роботі насамперед хорошого фахівця, а не людину з червоним дипломом, у якої знання на рівні випускника середньої школи. Свої професійні знання й уміння потрібно буде показувати й доводити неодноразово.

Зараз існує дуже багато курсів, на яких можна здобути той багаж знань, який вивчається в університеті 5 років. Багато людей цим користуються. Особи, які не мали коштів на вищу освіту, завдяки їм отримують роботу. Головне не «де» здобувати знання, а «які».

Ми влаштовуємося на роботу, там ми вчимо все заново, тому що тієї теорії, яку нам дають в університеті, недостатньо. Особисто для мене теорія — ніщо, якщо вона не підкріплена практикою. А тієї практики, яка є в університеті, мало для того, щоб бути повністю готовим до роботи. А про те, що 80% студентів працюють не за тією спеціальністю, яку вони здобули в університеті, усі давно знають. Безліч людей, маючи диплом, сидять удома без роботи. Але наявність диплома гріє їм душу.

Для мене диплом — це лише пластик, що підтверджує, що людину було зараховано до університету, вона склала всі іспити, але це не є доказом того, що вона буде хорошим фахівцем. Це кожен може собі забезпечити, маючи знання. Лише знання й потенціал відіграють головну роль при влаштуванні на роботу, а не наявність диплома в папці з документами. Здобути освіту — не означає здобути знання.

Олійник Олеся