Зміст господарського договору

Істотні умови договору

Умови про предмет, ціну та строк

Умови, визначені законом

Умови, погоджені сторонами

Інші умови договору

Звичайні та випадкові умови договору

Документи

 

Зміст будь-якого договору становить сукупність погоджених сторонами умов. За загальним правилом, окрім основних умов, що описують предмет договору та зобов’язання його сторін, до тексту договору мають включатися й деякі інші умови, які можна назвати технічними. До них належать позначення учасників договору та їхня юридична адреса (місце проживання підприємця та місцезнаходження юридичної особи), реквізити сторін, мова договору, дата й місце його вчинення, а також позначення та підписи осіб, уповноважених на підписання договору. Усі умови договору надалі впливатимуть на взаємні права й обов’язки його учасників, тому мають формулюватися з необхідною повнотою та чіткістю.

За ступенем важливості основні умови договору можна поділити на дві групи: істотні та інші.

Істотні умови договору

Укладення договору означає, що сторони припинили процес переговорів і мають намір зафіксувати взяті на себе зобов’язання в єдиному документі. Але не будь-який договір може бути визнаний укладеним. Про те, щоб господарський договір був дійсним, необхідно подбати вже на стадії його розроблення. Підписи сторін і навіть печатки, що їх засвідчують, не є гарантією того, що договір забезпечує виконання правочину.

Так, наприклад, можна через суд вимагати повернення переданого майна за договором купівлі-продажу, якщо його буде визнано недійсним, або в судовому порядку виселити орендаря, який користується приміщенням за договором оренди, укладеним без дотримання законодавчих вимог до його змісту.

Тому до господарського договору під час його складання необхідно внести всі умови, за наявності яких договір вважається укладеним і буде дійсним. Такі умови називаються істотними.

Під істотними умовами договору розуміють умови, які, з одного боку, є необхідними, а з іншого боку – достатніми для укладення договору цього виду. Це означає, що якщо не буде погоджено хоча б одну з істотних умов договору, договір не вважатиметься укладеним. З іншого боку, якщо погоджено всі істотні умови договору, інші умови вже не відіграють вирішальної ролі, без них договір однаково вважатиметься укладеним.

ЦКУ встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх істотних умов договору (частина перша ст.638).

ЦКУ до істотних умов відносить:

• умови про предмет договору;
• умови, визначені законом як істотні або такі, що є необхідними для договорів цього виду;
• умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша ст.638 ЦКУ).

Під час укладення договорів у сфері господарської діяльності необхідно також дотримуватися вимог ГКУ. Згідно з ГКУ зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямовані на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і прийняті ними як обов’язкові умови договору згідно із законодавством.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку й формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Своєю чергою «істотними є умови, визнані такими відповідно до закону або необхідні для договорів цього виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін має бути досягнуто згоди» (частина друга ст.180 ГКУ).

ГКУ також встановлює, що під час укладення господарського договору сторони зобов’язані в будь-якому разі погодити не лише предмет, а також ціну та строк дії договору.

Загальні рекомендації ГКУ щодо умов договору такі:

• умови про предмет у господарському договорі мають визначати найменування (номенклатуру, асортимент) і кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їхньої якості, що визначаються згідно з обов’язковими для сторін нормативними документами, а в разі їх відсутності – у договірному порядку, з дотриманням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг;
• ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГКУ, іншими законами, актами КМУ. За згодою сторін у договорі може бути передбачено доплату до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни;
• строком дії господарського договору є час, протягом якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час його здійснення.

Таким чином, узагальнивши вимоги ЦКУ та ГКУ, можна зробити висновок, що істотними умовами господарського договору є:

• умови про предмет, ціну та строк договору;
• умови, визначені законом як істотні або такі, що є необхідними для договорів конкретного виду;
• умови, на внесенні яких наполягає хоча б одна зі сторін і з якими погоджується інша сторона, тобто умови, щодо яких сторонами досягнуто згоди.

Згідно з частиною восьмою ст.181 ГКУ, якщо сторони не досягнуть згоди щодо всіх істотних умов господарського договору, він вважатиметься неукладеним, тобто таким, що не відбувся. При цьому слід урахувати, що ст.640 ЦКУ містить додаткові критерії для визнання договорів укладеними, а саме:

• договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію про його укладення, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Ця умова стосується консенсуальних договорів, для виконання яких достатньо згоди сторін. У таких договорах особа, яка запропонувала укласти договір, виступає оферентом, а друга сторона – акцептантом. Якщо зроблена оферентом пропозиція укласти договір (оферта) містить усі істотні умови майбутнього договору та виражає намір узяти на себе відповідні зобов’язання в разі її прийняття, а відповідь акцептанта є повною й безумовною, договір вважається укладеним з моменту одержання цієї відповіді (акцепту);
• договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення;
• якщо відповідно до актів законодавства для укладення договору необхідна передача майна або вчинення іншої дії, договір вважається укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення зазначених дій. Це правило стосується так званих реальних договорів, для укладення яких лише згоди сторін недостатньо – потрібно ще вчинити певні дії, найчастіше – це передача майна (наприклад, передача грошей або інших речей за договором позики).

Зазначені вимоги визначають загальні правила для визначення моменту, з якого договір вважається укладеним і у сторін виникають відповідні права та обов’язки.

Умови про предмет, ціну та строк

Умови про предмет, ціну та строк є істотними для будь-якого господарського договору. Погодження контрагентами цього мінімуму умов дає змогу укладати такі види договорів, які не описані ЦКУ, ГКУ або іншими законами й нормативно-правовими актами.

Предмет договору

Без погодження предмета договору не може бути укладено жодного договору. Тому умова про предмет, безумовно, є однією з його головних істотних умов. Так, предметом договору купівлі-продажу є товар, предметом договору підряду – робота та її результат, предметом оренди нежитлового приміщення – приміщення, предметом договору про надання послуг – послуги та їх результат тощо. Не погодивши умови про предмет, сторони не можуть визначити майбутні правові відносини.

Крім того, предметом господарського договору також можуть бути господарські зобов’язання, за якими боржник зобов’язаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язань. Наприклад, вчинити будь-які юридичні дії (здійснити купівлю або продаж майна, укласти угоду) від імені та на користь кредитора за договором доручення.

Згідно з частиною четвертою ст.180 ГКУ умови про предмет у господарському договорі мають визначати найменування (номенклатуру, асортимент) і кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їхньої якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів (технічних регламентів, стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов (ст.15 ГКУ), а в разі їх відсутності – у договірному порядку з дотриманням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж установлені технічними регламентами, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.

Таким чином, умови про предмет договору мають включати визначення матеріального об’єкта договірного зобов’язання, а саме:

• найменування (номенклатуру, асортимент) товару, сутність і перелік послуг, результат робіт;
• кількісні показники постачання продукції, виконання робіт, надання послуг;
• вимоги до їхньої якості з посиланням на відповідні державні стандарти або на технічні умови чи вимоги, яким має відповідати товар (встановлюються в технічній документації). Товар, результати робіт, послуг мають бути придатними для використання в цілях, для яких вони призначені.

Ціна договору

Важливою умовою більшості оплатних договорів є ціна.

Ціна – це грошова сума, яку одна сторона сплачує іншій за надану річ, товари, послуги, роботи.

Слід урахувати, що згідно з ЦКУ ціна в більшості видів договорів не віднесена до істотних умов. Так, у частині четвертій ст.632 ЦКУ йдеться про те, що «якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи зі звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору».

Натомість ГКУ відносить ціну до істотної умови господарського договору. Згідно з частиною першою ст.189 ГКУ ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових і немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який має застосовуватися у вигляді тарифів, розмірів плати, ставок або зборів, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Розбіжності між ЦКУ та ГКУ виявляються і в питанні встановлення валюти договору. Згідно зі ст.524 ЦКУ зобов’язання має бути виражене в грошовій одиниці України – гривні. Однак сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті (частина друга ст.524 ЦКУ). Виконання зобов’язання (оплата) має здійснюватися в гривнях. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ст.533 ЦКУ).

На підставі частини другої ст.189 ГКУ ціна має зазначатися в договорі виключно в гривнях. Лише у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) ціни можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Грошові розрахунки учасників господарських відносин мають здійснюватися в гривнях (частина друга ст.198 ГКУ). Іноземна валюта використовується лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Згідно зі ст.10 Закону про ціни та частиною третьою ст.189 ГКУ існують два види цін: вільні та державні регульовані.

Ціни на товари, призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, мають бути встановлені виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами КМУ (п.2 ст.10 Закону про ціни).

Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, що мають визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, вироблені суб’єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Державні регульовані ціни можуть запроваджуватися також на товари суб’єктів господарювання, що порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції.

Такі ціни мають бути економічно обґрунтованими, тобто забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво та реалізацію.

В інших випадках сторони можуть установлювати вільні ціни на товари, роботи, послуги самостійно, за погодженням між собою. При цьому не можна порушувати або обмежувати право споживачів, установлюючи монопольно високі чи дискримінаційні ціни на свої товари. Крім того, забороняється обмежувати конкуренцію шляхом установлення монопольно низьких цін (тарифів).

Ціна може визначатися безпосередньо в договорі або в додатках до нього (специфікаціях, кошторисах).

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом (частина друга ст.632 ЦКУ). Так, наприклад, у договорі оренди нерухомості сторони можуть передбачити можливість перегляду розміру орендної плати у разі інфляції, істотного погіршення стану орендованого майна тощо. Передбачаючи можливість зміни ціни, необхідно передбачити й сам порядок оформлення цієї зміни, наприклад, шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Якщо необхідність зміни ціни в процесі виконання договору зумовлена істотною зміною обставин, то в разі незгоди другої сторони на підвищення ціни питання може бути розглянуто в суді щодо наявності відповідних умов для цього. Зміну обставин можна вважати істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли їх передбачити, вони б не уклали цей договір або уклали б його на інших умовах (частина перша ст.652 ЦКУ).

При цьому істотну зміну обставин необхідно відрізняти від обставин непереборної сили. Форс-мажор спричиняє повну неможливість виконання зобов’язань і є підставою для звільнення сторін від відповідальності за невиконання своїх зобов’язань. Зміна ж обставин не спричиняє неможливості виконання зобов’язань, а лише робить договір вкрай невигідним для однієї зі сторін і порушує її інтереси.

За наявності істотної зміни обставин, що значно порушили баланс інтересів сторін, вони (сторони) спочатку мають спробувати змінити умови договору або розірвати його за взаємною згодою. Якщо такої згоди сторони не дійдуть, зміна або розірвання договору можливі лише в судовому порядку за ініціативою однієї зі сторін за одночасної наявності чотирьох умов, зазначених у частині другій ст.652 ЦКУ.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (частина третя ст.632 ЦКУ).

Усі умови встановлення та зміни ціни мають бути зафіксовані в договорі.

Строк договору

Строком дії господарського договору є час, протягом якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на підставі цього договору (частина сьома ст.180 ГКУ). Строк дії договору встановлюється сторонами з урахуванням вимог ЦКУ, ГКУ, а також у визначених випадках – спеціальних нормативно-правових актів. Так, наприклад, строк дії договору, укладеного на підставі держзамовлення, обмежується строком дії останнього.

ЦКУ також оперує поняттям «час», а не «дата» під час визначення строку договору (ст.631 ЦКУ). Тому в договорі має бути зазначення на певний період, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша ст.252 ЦКУ), а не на календарну дату чи на подію, яка має неминуче настати. Іншими словами, правильним було б зазначення строку договору, наприклад, таким чином: «Строк договору становить 1 рік і 3 місяці». Проте на практиці зазвичай строк договору визначається зазначенням конкретної дати або події, з настанням якої договір припиняє свою дію. Так, наприклад, часто можна зустріти формулювання: «Договір діє до 31.12.2015 р.» або «Строк дії договору закінчується після повного його виконання сторонами».

Водночас слід зазначити, що подібні формулювання договору щодо строку його дії не можуть стати підставою для визнання договору неукладеним, оскільки умову про строк договору сторонами погоджено.

За загальним правилом закінчення строку дії будь-якого господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення умов договору, а також не є підставою для припинення зобов’язань за ними, оскільки згідно з частиною першою ст.202 ГКУ господарське зобов’язання припиняється виключно його виконанням.

Що стосується положення про встановлення строку в договорі, вимоги ГКУ не завжди однакові. Так, наприклад, згідно з частиною першою ст.267 ГКУ, що встановлює правила визначення строку в договорах поставки, зазначено, що такий договір може бути укладений строком на рік, понад рік або на інший строк. Якщо ж «строк його дії не визначено, він вважається укладеним на один рік».

За умов укладення агентських договорів ГКУ так само не вимагає встановлення жорсткого строку його дії, наприклад, частина перша ст.304 прямо допускає існування агентського договору, у якому строк його дії може не бути зазначений. Тоді такий договір припиняється в разі відкликання повноважень комерційного агента суб’єктом, якого він представляє, або відмови самого агента від подальшого виконання агентських функцій.

Крім поняття «строк договору», у ЦКУ та ГКУ використовується також поняття «строк виконання зобов’язання». Так, згідно з частиною другою ст.530 ЦКУ, якщо строк (дата) виконання боржником зобов’язання не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник зобов’язаний виконати такий борг у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.599 ЦКУ зобов’язання припиняється його виконанням, тому якщо в договорі не зазначено строк його дії, він припиниться в момент, коли за ним будуть виконані всі зобов’язання.

Припинення договору до моменту його виконання або закінчення строку його дії може бути пов’язане з відмовою від нього, тобто з його розірванням. У договорі можуть бути передбачені ситуації, за яких допускається одностороння відмова від договору (див. частину третю ст.651 ЦКУ). Якщо в договорі такого положення немає, розірвання договору допускається лише за згодою сторін (частина перша ст.651 ЦКУ).

Але з цього правила є виняток: у разі істотного порушення договору однією зі сторін інша сторона може звернутися до суду з вимогою розірвати договір (частина друга ст.651 ЦКУ). Законодавством можуть передбачатися й інші підстави, що дають одній зі сторін договору можливість звернутися до суду з вимогою розірвати договір до закінчення строку його дії.

Таким чином, строк дії господарського договору не може закінчуватися раніше строку, встановленого сторонами для виконання зобов’язань за договором.

Умови, визначені законом

Існують умови, які обов’язково мають бути зазначені в договорі на вимогу закону. Так, одні законодавчі акти з регулювання конкретного виду договору такі умови прямо відносять до істотних, інші – опосередковано, визначаючи лише, що договір вважатиметься неукладеним у разі відсутності в ньому умов, перелічених у цих документах. Так, для господарських договорів істотні умови визначені ГКУ, однак під час складання договорів необхідно враховувати й норми ЦКУ. При цьому в окремих випадках на додаток до норм ГКУ та ЦКУ слід також враховувати норми спеціальних законів, наприклад, Закону України від 06.10.98 р. № 161-XIV “Про оренду землі” (Закон № 161), Закону України від 10.04.92 р. № 2269-XII “Про оренду державного та комунального майна” (Закон № 2269), Закону України від 07.03.96 р. № 85/96-ВР “Про страхування”, Закону України від 01.07.2004 р. № 1955-IV “Про транспортно-експедиторську діяльність”, Закону України від 16.12.97 р. № 723/97-ВР “Про фінансовий лізинг” (Закон № 723) та ін.

Зокрема, під час складання договору оренди державного та комунального майна необхідно використовувати типову форму договору оренди, затверджену Наказом ФДМУ від 23.08.2000 р. № 1774, оскільки це передбачено частиною другою ст.10 Закону № 2269, відповідно до якої «укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов має відповідати типовому договору оренди відповідного майна».

Загальні умови укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві визначені Постановою КМУ від 01.08.2005 р. № 668, згідно з якою істотними умовами таких договорів є: предмет договору; строки початку та закінчення робіт (будівництва об’єкта); права й обов’язки сторін; джерела та порядок фінансування; порядок матеріально-технічного, проєктного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок приймання об’єкта; порядок розрахунків; умови про дефекти та гарантійні строки; страхування ризиків; фінансові гарантії; відповідальність сторін; урегулювання спорів; підстави й умови зміни та розірвання договору.

Для купівлі-продажу товару з відстроченням платежу закон установлює як істотні умови ціну, порядок, строки та розміри платежів.

Для договорів оренди житла з викупом визначено такі істотні умови: характеристика житла, строк договору, розміри, порядок формування, спосіб, форма та строки внесення орендних платежів, умови дострокового розірвання договору, порядок повернення грошей у разі дострокового розірвання договору, права й обов’язки сторін, відповідальність сторін.

За договором страхування істотними умовами є предмет, страховий випадок, страхова сума, розмір страхового платежу та строки його сплати, а також строк договору.

У договорах комісії, за якими потрібно продати або купити майно, істотними є умови про майно та його ціну.

За договором управління майном обов’язково необхідно погодити перелік майна, що передається в управління, а також розмір і форму плати за управління майном.

Для договору поставки законодавством як істотні умови встановлено: предмет, кількість та асортимент поставки; строки й порядок поставки; якість і комплектність товарів, що поставляються; ціна товару; порядок і строки оплати.

Як істотні умови договорів оренди нерухомості законодавством виділено об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням індексації), орендну плату з урахуванням індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна, умови його повернення або викупу тощо. Нижче наведено основні вимоги до форми й змісту найпоширеніших господарських договорів (див. Таблицю 1).

Таблиця 1. Основні вимоги законодавства до форми й змісту найпоширеніших господарських договорів

Назва договору	Вимоги до форми	Норма закону	Вимоги до змісту
1	2	3	4
Договір купівлі-продажу та поставки	Якщо предметом договору є земельна ділянка, цілісний майновий комплекс, житловий будинок або інше нерухоме майно, договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню й держреєстрації в Реєстрі речових прав	Ст.655-714 ЦКУ, ст.264-271 ГКУ	Основні умови договору купівлі-продажу - предмет, ціна та строк. Важлива умова цього виду договору - порядок оплати. Ця умова може передбачати можливість відстрочення або розстрочення платежу. Договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, але для нього, крім вимог ЦКУ про купівлю-продаж, мають виконуватися норми ГКУ, що передбачають вимогу про те, що асортимент поставки має бути зазначений у специфікації, а умови поставки мають викладатися відповідно до Правил ІНКОТЕРМС
Договір міни (бартеру)		Ст.715-716 ЦКУ, ст.293 ГКУ	На цей вид договору поширюються загальні положення про договір купівлі-продажу та поставки. У ньому обов’язково зазначається вартість товару (майна), що обмінюється.
Договір оренди (майнового найму)	Договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Договір оренди будівель, капітальної споруди (або її частин) на строк 3 роки й більше підлягає нотаріальному посвідченню та держреєстрації. Договір оренди транспортного засобу, якщо одна зі сторін - фізособа, має бути нотаріально посвідчений	Ст.759-826 ЦКУ, ст.283-292 ГКУ; Закон №161, Закон № 723, Закон № 2269	Предметом договору може бути лише індивідуально визначене майно. Обов’язкова умова договору оренди - розмір плати за користування майном. Якщо договором передбачено, що майно передається в користування безоплатно, то такий договір є договором позички або безоплатного користування майном (ст.827 ЦКУ). Крім розміру орендної плати, у договорі слід зазначити періодичність і строки її виплати, форму (грошова, натуральна, змішана) та умову про індексацію орендної плати. У договорі важливо також визначити порядок здійснення ремонтів і поліпшень орендованого майна. Необхідно передбачити також механізм оформлення передачі майна в оренду та його повернення.
Договір позики	Цей договір має бути укладений у письмовій формі, якщо: сума позики перевищує в 10 разів розмір НМДГ (тобто становить понад 170 грн.); позикодавцем є юридична особа	Ст. 1046-1053 ЦКУ	Предметом договору можуть бути як грошові кошти, так і речі, але не будь-які, а лише ті, що визначені родовими ознаками. Тому не можуть бути предметом договору позики речі, визначені індивідуальними ознаками. Договір позики є реальним, тобто вважається укладеним не з моменту його підписання сторонами, а з моменту передання грошей або речей (ст.1046 ЦКУ). Крім предмета договору до нього обов’язково слід включити умову про строк повернення позики, інакше операцію за ним може бути розцінено як безоплатне передання майна (дарування).
Договір про надання послуг	Укладається у простій письмовій формі	Ст.901-907 ЦКУ	За загальним правилом виконавець зобов’язаний надати послугу особисто, якщо інше не передбачено договором. Якщо для надання послуг необхідно залучити третю сторону, таку можливість для виконавця потрібно зазначити в договорі. Необхідно оформлювати акт приймання-передачі наданих послуг (строки, зміст, порядок подання претензій у разі неякісного надання послуг)
Договір про виконання робіт		Ст.837-900 ЦКУ	У договорі слід обумовити можливість або неможливість підрядника залучати для виконання робіт субпідрядників. Важлива умова договору – матеріали, якої зі сторін використовуються для виконання робіт, а також необхідні вимоги до цих матеріалів (ціна, якість тощо). Договір підряду передбачає наявність кошторису, зазначення того, до чиїх обов’язків входить його складання. Не менш важливими умовами для цього виду договору є строки й порядок приймання-передачі результатів виконаних робіт.

Умови, погоджені сторонами

До істотних умов договору належать умови, щодо яких на вимогу сторін договору має бути досягнуто згоди. Як правило, такі умови пропонує (або наполягає на них) одна зі сторін. Вони відображаються в проєкті договору, у листах, протоколах переговорів або в протоколах розбіжностей.

Основний текст письмового договору може доповнюватися різними погодженими сторонами додатками та доповненнями, які також входять до його змісту як складові частини договору. Наявність додатків, що конкретизують зміст договору, має обумовлюватися в його основному тексті. Такі додатки стають невід’ємними частинами договору, наприклад, для більшості договорів поставки, будівельного підряду, на виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та ін. Доповнення зазвичай у тому чи іншому відношенні змінюють зміст окремих умов договору, але можуть і конкретизувати зобов’язання однієї зі сторін. Так, наприклад, учасник майбутнього договору може наполягти на тому, щоб посвідчити його нотаріально або розділити витрати зі сплати держмита, хоча це не є обов’язковим для конкретного виду договору. Така умова стає істотною, оскільки за відсутності згоди щодо неї договір доведеться вважати неукладеним.

Інші умови договору

Звичайні та випадкові умови договору

Крім істотних умов договір містить, як правило, звичайні та випадкові умови, що залежать від змісту договору.

Звичайними є умови, передбачені нормативно-правовими актами для конкретних договорів, звичаями ділового обороту, а також примірними умовами, розробленими для договорів відповідного виду та наведеними в типових формах. Ці умови не потребують додаткового погодження сторонами й включаються до змісту договору автоматично в момент укладення договору. Вони набирають чинності, якщо сторони не виключать їх із договору або не встановлять інших умов.

Якщо сторони не змінюють умов договору, передбачених нормативно-правовими актами, тим самим вони погоджують їх дію власними господарсько-договірними зобов’язаннями.

Це не означає, що звичайні умови діють всупереч волі сторін у договорі. Як і інші умови договору, звичайні умови ґрунтуються на угоді сторін. Лише в цьому випадку бажання сторін включити до договору звичайні умови, що містяться в нормативних актах, виражається в самому факті укладення договору. Передбачається, що якщо сторони досягли згоди укласти цей договір, то тим самим вони погодилися з усіма умовами, які містяться в законодавстві про цей договір.

Так, наприклад, під час укладення договору оренди автоматично набирає чинності умова, передбачена ЦКУ, відповідно до якої ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна несе його власник, тобто орендодавець. Водночас, якщо сторони виявлять бажання змінити це правило, вони мають включити до змісту договору пункт, що змінює цю звичайну умову. Наприклад, сторони можуть домовитися про те, що ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна несе орендар, а не орендодавець.

До числа звичайних умов належать також строк і місце виконання зобов’язання, момент переходу права власності, зобов’язання сторін щодо збереження предмета договору та ін. Щоб автоматично включити звичайні умови до договору, сторони використовують подібне формулювання: «В усьому, що не врегульовано цим договором, сторони керуються чинним законодавством».

Ще одну групу становлять умови, які в теорії цивільного права називають випадковими.

Випадкові умови договору – це умови, що змінюють або доповнюють його звичайні умови, зафіксовані в нормативно-правових актах. Ці умови виражають особливості взаємовідносин сторін, їхні специфічні вимоги до предмета та порядку виконання договору. З огляду на різноманітність таких умов вони не можуть бути заздалегідь передбачені нормами законодавства або звичаями ділового обороту та мають визначатися під час укладення договору. Прикладом умов цієї групи є домовленості сторін про способи забезпечення виконання (неустойку, завдаток, поруку тощо), страхування ризиків, розстрочення платежу, порядок приймання товару за якістю та особливу процедуру вирішення спорів (третейським судом) тощо.

Випадкові умови включаються до тексту договору на розсуд сторін, розробляються безпосередньо ними. Юридичної сили такі умови набувають лише після включення їх до тексту договору, на відміну від звичайних умов. Відсутність випадкових умов тягне за собою визнання договору неукладеним лише в тому разі, якщо заінтересована сторона доведе, що вона вимагала погодження цих умов. В іншому разі договір вважається укладеним і без випадкових умов. Так, наприклад, якщо під час погодження умов договору купівлі-продажу сторони не вирішили питання про те, яким видом транспорту товар буде доставлено покупцеві, договір вважається укладеним і без цієї випадкової умови. Однак якщо покупець доведе, що він пропонував домовитися про доставку товару конкретним видом транспорту, але цю умову не було прийнято, договір купівлі-продажу вважається неукладеним. Таким чином, щоб випадкова умова договору мала юридичну силу, її потрібно обов’язково включити до договору.

Тут необхідно звернути увагу ще на один важливий момент. Будь-яка умова (зокрема й випадкова), яку вимагатиме погодити одна зі сторін, набуває характеру істотної умови. У зв’язку з цим виникає питання, чим тоді випадкова умова відрізняється від істотної. Їхня відмінність полягає в різному юридичному значенні. Відсутність випадкової умови лише в тому разі тягне за собою визнання договору неукладеним, якщо заінтересована сторона доведе, що вона вимагала погодити цю випадкову умову, але згоди щодо неї досягнуто не було. Якщо заінтересована сторона цього не доведе, то договір вважається укладеним і без цієї випадкової умови. Якщо ж не погоджено хоча б одну з істотних умов, договір вважається неукладеним без доказового процесу.

Документи

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV (ЦКУ);
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV (ГКУ);
3. Закон України від 21.06.2012 р. № 5007-VI "Про ціни і ціноутворення" (Закон про ціни);
4. Закон України від 06.10.98 р. № 161-XIV “Про оренду землі” (Закон № 161);
5. Закон України від 10.04.92 р. № 2269-XII “Про оренду державного та комунального майна” (Закон № 2269);
6. Закон України від 07.03.96 р. № 85/96-ВР “Про страхування” (Закон № 85/96);
7. Закон України від 01.07.2004 р. № 1955-IV “Про транспортно-експедиторську діяльність” (Закон № 1955);
8. Закон України від 16.12.97 р. № 723/97-ВР “Про фінансовий лізинг” (Закон № 723);
9. Наказ ФДМУ від 23.08.2000 р. № 1774 «Про затвердження договорів оренди»;
10. Постановою КМУ від 01.08.2005 р. № 668 «Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві».