Особливості укладення договору поставки

Загальні положення

Істотні умови договорів поставки

Предмет договору поставки

Строки поставки

Визначення ціни

Специфікація договору поставки

Умови поставки

Порядок оплати товару, що поставляється

Якість товарів, що поставляються

Комплектність товарів, що поставляються

Тара та упаковка

Гарантія якості товару (гарантійні зобов’язання)

Відповідальність сторін

Зразок договору поставки

Документи

 

Загальні положення

Договір поставки (купівлі-продажу) є одним із найчастіше застосовуваних видів господарських договорів у діяльності суб’єктів господарювання.

Перш ніж приступити до аналізу положень, що регулюють відносини в рамках договору поставки, необхідно розглянути розмежування загальних норм цивільного законодавства та спеціальних норм господарського законодавства. Таке розмежування принципово важливе для правильного регулювання відносин сторін за договором поставки.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють порядок укладення договорів поставки, є:

• ЦКУ (ст.655 – 697, ст.712);
• ГКУ (ст.264 - 271).

При цьому ЦКУ регламентує загальні норми при укладенні договорів поставки, а ГКУ – спеціальні. Так, ЦКУ регулюються форма договору, його нотаріальне посвідчення, державна реєстрація (у випадках, встановлених законом). Також у частині другій ст.712 ЦКУ зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Іншими словами, порядок оплати товару, умови щодо тари та упаковки, ціни товару, відповідальності та інші загальні положення ЦКУ щодо договорів купівлі-продажу повною мірою застосовні й до договору поставки.

Однак слід враховувати те, що оскільки договори поставки укладаються між суб’єктами господарювання, то всі істотні умови договору повинні відповідати більш пріоритетним у цьому випадку спеціальним нормам ГКУ.

Також при укладенні договорів поставки можна керуватися:

• Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положенням про поставки товарів народного споживання, затвердженими постановою РМ СРСР від 25.07.1988 р. № 888;
• Міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів ІНКОТЕРМС.

При укладенні зовнішньоекономічних договорів також необхідно керуватися Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Мінекономіки України від 06.09.2001 р. № 201, а при укладенні договорів із суб’єктами країн СНД – Угодою про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 20.03.92 р. та ін.

За своєю суттю договір поставки – це «господарський різновид» договору купівлі-продажу, і, отже, його основу повинні становити загальні правила регулювання купівлі-продажу. Водночас до договору поставки застосовуються лише ті правила договору купівлі-продажу, які не врегульовані ГКУ.

У частині першій ст.712 ЦКУ визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Іншими словами, ЦКУ вказує на господарську сутність договору поставки і, по суті, відсилає до застосування спеціальних «господарських» норм ГКУ. Останній же, своєю чергою, чітко встановлює, що сторонами договору поставки можуть бути суб’єкти господарювання, зазначені в п.1, 2 частини другої ст.55 ГКУ.

А саме:

• господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до норм ЦКУ, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до норм ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані у встановленому законом порядку;
• громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Крім того, частиною шостою ст.265 ГКУ передбачено, що реалізація суб’єктами господарювання товарів негосподарюючим суб’єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу.

Враховуючи викладене вище, можна зробити такий висновок: якщо купівля-продаж матеріальних цінностей здійснюється між двома суб’єктами господарювання, то вони повинні керуватися спеціальними нормами ГКУ. Якщо ж хоча б однією зі сторін договору виступає не суб’єкт господарювання, то укладається не договір поставки, а договір купівлі-продажу, укладений відповідно до норм ЦКУ.

Істотні умови договорів поставки

Предмет договору поставки

Відповідно до ст.638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Істотною умовою, згідно з цією статтею ЦКУ, усіх без винятку договорів є умова про його предмет, а також умови, визначені законом як істотні або такі, що є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на відсутність спеціальних вказівок у ГКУ щодо істотних умов договору поставки, при визначенні їх переліку необхідно керуватися нормами п.3 ст.180 ГКУ, згідно з якими при укладенні господарського договору (у цьому випадку договору поставки) сторони зобов’язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну і строк дії договору.

При цьому, згідно з частиною першою ст.267 ГКУ договір поставки може бути укладений на 1 рік, на строк понад один рік (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі поставки строк його дії не встановлений сторонами, він вважається укладеним на один рік.

Таким чином, у договорі поставки обов’язково повинні бути визначені предмет договору та його ціна, інакше договір вважатиметься неукладеним.

Згідно з частиною четвертою ст.180 ГКУ під предметом господарського договору розуміється:

• найменування (номенклатура, асортимент) продукції;
• кількість продукції (товару);
• вимоги до якості продукції, визначені відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів (ст.15 ГКУ), ГОСТів, ТУ та ін.

Відповідно до частини першої ст.266 ГКУ предметом договору поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах або товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Кількість товару, що є предметом договору поставки, встановлюється в договорі поставки у відповідних одиницях виміру.

Також умова про кількість товару може бути погоджена сторонами шляхом встановлення в договорі поставки порядку визначення цієї кількості (ст.669 ЦКУ).

Строки поставки

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічної та безперебійної поставки товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначена лише на певний період, а не на весь строк дії договору, то в договорі має бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Причому, якщо такий порядок у договорі не передбачений, то договір вважається укладеним на один рік.

У разі якщо сторонами передбачена поставка товарів окремими партіями, то строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання – місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Визначення ціни

Ціна в договорі поставки – це певна грошова сума, що сплачується покупцем постачальнику за придбаний товар. Ціна є істотною умовою, яка визначається договором поставки, тобто вона має бути обов’язково визначена в договорі шляхом досягнення сторонами згоди з цього питання.

Згідно з частиною п’ятою ст.180 ГКУ ціна в господарському договорі визначається в порядку, встановленому ст.189 і 198 ГКУ, іншими законами, актами КМУ. За згодою сторін у господарському договорі можуть бути передбачені доплати (підвищення ціни) до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості.

На відміну від норм ЦКУ (ст.524 і ст.533), ГКУ передбачає, що грошові зобов’язання учасників господарських відносин мають бути виражені та підлягають оплаті у гривнях (ст.189 і ст.198 ГКУ). Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у разі, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

При цьому, як випливає із судової практики, незважаючи на те, що чинним законодавством національна валюта визначена як єдиний платіжний засіб на території України, однак не заборонено вираження в договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, а також перерахунок грошового зобов’язання у разі зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти (п.3 листа ВГСУ від 24.11.2011 р. № 01-06/1642/2011).

Відповідно до Закону України від 21.06.2012 р. № 5007-VI «Про ціни і ціноутворення» суб’єкти господарювання під час здійснення господарської діяльності використовують вільні ціни та державні регульовані ціни. Вільні ціни встановлюються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі види товарів за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Специфікація договору поставки

Умови договору поставки щодо ціни та загальної суми товару можуть бути відображені як у специфікації, так і в самому договорі. Якщо поставка передбачається разова, ціну товару та суму договору можна зазначити в договорі. Якщо ж передбачаються регулярні та систематичні поставки товару протягом тривалого часу, ціна товару та загальна сума товару можуть зазначатися у специфікаціях до договору. При цьому специфікацій може бути кілька, і всі вони будуть невід’ємними частинами договору.

Згідно з частиною другою ст.266 ГКУ загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються у специфікації за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Ця норма законодавства сформульована як імперативна, тобто при укладенні договору поставки суб’єкти господарювання не можуть відступати від неї за рішенням сторін договору.

Тому, враховуючи цей факт, практичним результатом застосування такої норми закону при розгляді господарських спорів може стати відмова в задоволенні позовних вимог у зв’язку з визнанням договору поставки неукладеним через відсутність специфікації на підставі норм ст.180 і ст.266 ГКУ.

У специфікації зазначається асортимент (номенклатура) товару – співвідношення окремих видів (груп) одного й того самого товару. Асортимент може бути груповим – коли здійснюється розподіл загальної кількості товару одного найменування за основними видами (наприклад, взуття чоловіче, жіноче, дитяче), і розгорнутим – при розподілі основних груп за дрібнішими показниками (наприклад, за артикулами, моделями, розмірами, кольором та ін.).

Згідно зі ст.671 ЦКУ, якщо в договорі асортимент товару не встановлено, але із суті зобов’язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, постачальник має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі постачальнику на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Якщо ж договір планується довгостроковий, у ньому слід зазначити, що в процесі виконання договору сторони мають право уточнювати асортиментні показники, а також за взаємною згодою вносити зміни до встановлених позицій асортименту, про що підписується нова специфікація, чинна на новий період. До договору поставки можна також включити умову про те, що за недопоставку окремих видів товару, які входять до асортименту, постачальник сплачує неустойку у визначеному сторонами розмірі. Ця умова може діяти і в разі, якщо поставка за загальною вартістю товару була виконана, але мала місце пересортиця за асортиментом.

Умови поставки

Для визначення умов договорів поставки сторони, згідно з п.4 ст.265 ГКУ, мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі ГКУ чи законами України. При цьому ця норма кодексу не робить відмінностей для зовнішньоекономічних договорів і договорів поставки, що укладаються між резидентами України. Це підтверджується і п.4 ст.179 ГКУ, яким передбачається, що сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Отже, суб’єкти господарювання можуть визначати умови договорів поставки відповідно до вимог правил Інкотермс.

Важливою перевагою правил Інкотермс є усунення значною мірою відмінностей у правовому регулюванні відносин при угодах купівлі-продажу (поставки) сторін, які беруть у них участь. Це полегшує як укладення, так і виконання договорів, оскільки зміст прав та обов’язків сторін визначений однаково.

Правила Інкотермс не належать до міжнародних нормативно-правових актів, не є обов’язковими для дотримання та застосування, а мають рекомендаційний характер, що, втім, не зменшує їх практичної значущості та важливості.

Застосування Інкотермс при укладенні договорів здійснюється шляхом внесення відповідних умов до текстів договорів, предметом яких є товари (продукція), виражені в матеріальній формі (за винятком «нематеріальних активів», таких, наприклад, як програмне забезпечення). Інакше кажучи, правила Інкотермс не поширюються на послуги, роботи, права інтелектуальної власності та ін. Сфера їх застосування – договори поставки, купівлі-продажу, товарообмінні (бартерні) договори, а також інші види договорів, де між сторонами передбачається поставка товару.

Сформульовані в Інкотермс базисні умови поставки визначають момент переходу права власності на товар від постачальника до покупця, а отже, і ризику його випадкової загибелі; встановлюють, хто (постачальник чи покупець) організовує перевезення товару, його завантаження, оплачує витрати зі страхування товару, здійснює митне очищення товару від мита тощо.

В Інкотермс усі базисні умови поставки класифіковані за чотирма категоріями. В основі цієї класифікації лежить відмінність в обсязі зобов’язань контрагентів щодо доставки товару.

Так, терміни Інкотермс 2010 поділяються на 2 групи залежно від способів транспортування товару - перевезення будь-яким транспортом або кількома видами транспорту та перевезення лише суднами (морськими або річковими), а також на 4 категорії залежно від розподілу між продавцем і покупцем оплат та ризиків:

Категорія E (самовивіз) складається з єдиного терміна EXW, який покладає на продавця мінімальні зобов’язання - він повинен лише надати товар у розпорядження покупця в погодженому місці, зазвичай у власному приміщенні (на складі) продавця. При цьому продавець не зобов’язаний здійснювати завантаження товарів на транспортний засіб.

Категорія F (основне перевезення продавцем не оплачено), до якої належать FCA, FAS, FOB. Терміни передбачають обов’язок продавця доставити товар для перевезення відповідно до інструкцій покупця. У разі, коли місцем, названим у договорі як місце доставки, є приміщення продавця, поставка завершена, коли товар завантажений на транспортний засіб покупця, а в інших випадках поставка завершена, коли товар наданий у розпорядження покупця без розвантаження з транспортного засобу продавця.

Категорія C (основне перевезення оплачено продавцем), до якої належать СFR, CIF, CIP. Терміни цієї категорії покладають на продавця обов’язок укласти договір перевезення на звичайних умовах за власний рахунок. Тому пункт, до якого він має оплачувати транспортні витрати, обов’язково повинен бути зазначений після відповідного терміна категорії C. Відповідно до термінів CIF і CIP продавець повинен застрахувати товар і нести витрати зі страхування.

Категорія D (доставка до місця призначення), до якої належать DAT, DAP, DDP. Терміни категорії D за своєю природою відрізняються від термінів категорії С, оскільки відповідно до термінів категорії D продавець відповідає за прибуття товару до погодженого місця або пункту призначення на кордоні чи в країні імпорту. Продавець зобов’язаний нести всі ризики й витрати з доставки товарів до цього місця. Таким чином, терміни категорії D означають договори прибуття, тоді як терміни категорії С - договори відвантаження. Відповідно до термінів категорії D, за винятком DDP, продавець не зобов’язаний доставляти товар, очищений для імпорту в країні призначення.

При укладенні договорів поставки необхідно враховувати те, що за погодженням сторін можуть бути встановлені додаткові та навіть такі, що змінюють Інкотермс умови поставки, і саме вони будуть обов’язковими для виконання в межах цього договору.

Порядок оплати товару, що поставляється

У цьому розділі договору передбачається, у якому порядку проводяться розрахунки за договором.

Наприклад, у цьому розділі можуть бути зазначені:

• вартість (розмір, сума) договору;
• який документ є підставою для оплати (рахунок, рахунок-фактура, товарно-транспортна накладна та ін.);
• строки та порядок оплати;
• періодичність платежів (графік);
• вид оплати (попередня або наступна) та ін.

Якість товарів, що поставляються

Відповідно до ст.268 ГКУ якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до якості товарів.

У зв’язку з цією вимогою в договорі поставки повинні бути зазначені номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів. Якщо зазначена документація не опублікована в загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу, якщо інше не обумовлено умовами договору.

За відсутності в договорі умов щодо якості товарів вони визначаються відповідно до мети договору або зі звичайним рівнем якості для предмета договору чи із загальними критеріями якості.

У договорі можна зазначити, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 15.06.65 р. № П-6, та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 25.04.66 р. № П-7, які мають універсальний характер і регулюють процедуру приймання продукції виробничо–технічного призначення і товарів народного споживання за якістю або кількістю в усіх випадках, якщо стандартами, технічними умовами або іншими обов’язковими правилами не встановлено інший порядок приймання. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.91 р. № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» ці документи досі діють в Україні.

Згідно з частиною четвертою 4 ст.268 ГКУ постачальник зобов’язаний засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом із товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Основним нормативно-правовим актом у сфері стандартизації є Закон України від 17.05.2001 р. № 2408-III «Про стандартизацію», який встановлює правові та організаційні засади стандартизації в Україні та спрямований на забезпечення єдиної технічної політики в цій сфері. У Законі наведено такі визначення стандартів і технічних умов:

• стандарт – документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального й багаторазового застосування правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов’язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, упаковки, маркування або етикетування, що застосовуються до певної продукції, процесу або послуги;
• міжнародний і регіональний стандарти – стандарти, прийняті відповідно міжнародним або регіональним органом стандартизації;
• національні стандарти – державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації, та доступні для широкого кола користувачів;
• технічні умови – документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси або послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Відповідно до Декрету КМУ від 10.05.1993 р. № 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію» нормативні вимоги до якості товарів встановлюються такими видами нормативних документів стандартизації:

• державними стандартами України;
• галузевими стандартами;
• стандартами науково-технічних та інженерних товариств і спілок;
• технічними умовами;
• стандартами підприємств.

Договором можуть бути передбачені вищі вимоги до якості продукції порівняно з нормативними документами.

Відповідно до частини другої ст.673 ЦКУ за відсутності в договорі поставки умов про якість товару постачальник зобов’язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду зазвичай використовується. Якщо постачальник при укладенні договору поставки був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, постачальник повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу товару за зразком і (або) описом постачальник повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку і (або) опису (частина третя ст.673 ЦКУ).

Постачальник і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом і в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.

З метою запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров’я, майна громадян та навколишнього середовища, сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції (товарів), здійснюється обов’язкова (щодо певних видів товарів) або добровільна сертифікація. Товари, які імпортуються та підлягають обов’язковій сертифікації на території України, повинні супроводжуватися сертифікатом, що підтверджує відповідність їх обов’язковим вимогам нормативно-правових актів України.

Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затверджений наказом Держспоживполітики від 01.02.2005 р. № 28.

Якість товару також повинна відповідати інформації про товар, наданій продавцем. Щодо товарів, які підлягають обов’язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватися інформація про їх сертифікацію. Такі документи постачальник зобов’язаний передати покупцеві разом із товаром.

Комплектність товарів, що поставляються

При укладенні договору поставки важливо також відобразити умови про комплектність товару.

Згідно з частиною першою ст.270 ГКУ товари повинні поставлятися комплектно відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Договором може бути передбачена поставка з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, непотрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту.

Відповідно до частини другої ст.270 ГКУ, якщо комплектність не визначена стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором.

Отже, постачальник зобов’язаний передати покупцеві товар, що відповідає умовам договору поставки про комплектність. Якщо договором поставки не встановлені умови про комплектність товару, то постачальник зобов’язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими зазвичай висуваними вимогами.

Комплектність товару є однією з істотних умов договору поставки. Під комплектністю розуміють таку єдність складових частин виробу, яка забезпечує можливість використання його за прямим призначенням, а у спеціально передбачених випадках – також можливість належного догляду за ним, його зберігання та ремонту. До комплекту можуть входити запасні частини та приладдя. Комплектність визначається стандартами, технічними умовами, прейскурантами, а додатково до них або за відсутності в них вказівок з цього питання може визначатися також договором. Сторони, відповідно коригуючи ціну, мають право збільшувати або зменшувати склад частин, що комплектують виріб.

Згідно зі ст.683 ЦКУ якщо договором поставки встановлений обов’язок постачальника передати покупцеві певний набір товару в комплекті (комплект товару), зобов’язання є виконаним з моменту передання всього товару, включеного до комплекту.

Передання всіх складових частин комплекту має здійснюватися одночасно, однак за згодою сторін передання окремих частин товару може бути здійснене у певний строк, який зазначається в договорі поставки. Зобов’язання постачальника вважаються виконаними належним чином, якщо остання частина комплекту була передана покупцеві у строк, встановлений у договорі поставки. В іншому випадку постачальник несе відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Тара та упаковка

Згідно зі ст.685 ЦКУ постачальник зобов’язаний передати одержувачеві товар у тарі та (або) упаковці, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.

Обов’язок передання товару в тарі та (або) упаковці не поширюється на товари, які за своїм характером не потребують тари та (або) упаковки.

Товар має бути переданий у тарі та (або) упакований звичайним для нього способом, а через відсутність такого – способом, що забезпечує збереження товару цього роду за звичайних умов зберігання та транспортування, якщо договором не встановлено вимог щодо тари та (або) упаковки.

Постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) упаковці, які відповідають вимогам, встановленим актами цивільного законодавства.

Відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору поставки постачальник (виробник) зобов’язаний маркувати товари, які він реалізує. Крім того, на упаковці або на самому товарі слід проставляти знаки для товарів, зареєстрованих у певному порядку. Щоб забезпечити збереження товарів при зберіганні та перевезенні, його необхідно передавати покупцеві відповідно до умов договору поставки в належній тарі або упаковці.

Тара, пакувальні та інші матеріали багаторазового використання, засоби пакетування, спеціалізовані контейнери підлягають поверненню постачальнику (виробнику), якщо інше не обумовлено умовами договору поставки. Витрати з повернення повинні обумовлюватися в умовах договору поставки.

Крім розглянутих умов у договорі поставки можуть обумовлюватися також порядок передання товарів покупцеві, порядок приймання товарів за кількістю та якістю й інші умови.

Гарантія якості товару (гарантійні зобов’язання)

Відповідно до частини першої ст.675 ЦКУ товар, який постачальник передає або зобов’язаний передати покупцеві, повинен відповідати вимогам до його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товарів цим вимогам не встановлений договором поставки.

У процесі забезпечення належної якості, надійності та довговічності продукції, призначеної для тривалого використання або зберігання, важливе місце посідають гарантійні строки.

Так, згідно з частиною другою ст.675 ЦКУ договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого постачальник гарантує якість товару (гарантійний строк).

Гарантійний строк – це передбачений стандартами, технічними умовами або договором триваліший, порівняно із загальними строками якісної перевірки строк для виявлення покупцем недоліків проданої продукції. Іншими словами, гарантійний строк означає гарантування постачальником протягом певного часу відповідності товарів певним вимогам, зазначеним у договорі поставки або нормативних документах.

Якщо договором поставки або законом, іншими правовими актами передбачено забезпечення постачальником якості товарів, постачальник зобов’язаний передати покупцеві товари, які повинні відповідати зазначеним вимогам протягом певного часу, встановленого договором, законом або іншими правовими актами (гарантійного строку).

Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.676 ЦКУ гарантійний строк обчислюється з моменту передання товарів покупцеві, якщо інше не встановлено договором поставки.

Гарантійний строк, встановлений договором поставки, продовжується на час, протягом якого покупець не міг використовувати товар у зв’язку з обставинами, що залежать від постачальника, до усунення їх постачальником.

Гарантійний строк також продовжується на час, протягом якого товар не міг використовуватися у зв’язку з виявленими в ньому недоліками, за умови повідомлення про це постачальника в порядку, передбаченому ст.688 ЦКУ.

Гарантійний строк на комплектуючі вироби прирівнюється до гарантійного строку на основний виріб і починає спливати одночасно з ним.

У разі заміни товару (комплектуючого виробу) неналежної якості на товар (комплектуючий виріб), що відповідає умовам договору, гарантійний строк на нього починає спливати з моменту заміни.

На сезонні товари гарантійний строк обчислюється з початку відповідного сезону, який встановлений постановою КМУ від 19.03.1994 р. № 172 «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів» (додаток №1).

Гарантійний строк повинен зазначатися в паспорті на товар, на етикетці або в будь-якому іншому документі, який додається до товару.

При заміні товару (комплектуючого виробу) неналежної якості на товар, який відповідає умовам договору, гарантійний строк на нього починає обчислюватися заново.

Сторони можуть визначати гарантійні строки в договорі, якщо вони не передбачені нормативними документами, і навіть продовжувати вже встановлені гарантійні строки.

Відповідно до ст.677 ЦКУ законом або іншими нормативно-правовими актами може бути встановлений строк, після закінчення якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (строк придатності).

Строк придатності товару визначається періодом часу, який обчислюється від дня його виготовлення і протягом якого товар є придатним для використання, або строком (датою), до настання якого товар є придатним для використання.

Постачальник зобов’язаний передати одержувачеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до закінчення цього строку.

Згідно зі ст.269 ГКУ строки та порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при їх звичайному прийманні, і пред’явлення постачальнику претензій у зв’язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до норм ГКУ.

Стандартами, технічними умовами або договором на поставку товарів, призначених для тривалого використання або зберігання, можуть передбачатися триваліші строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки).

Постачальник (виробник) зобов’язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації. Гарантійний строк у такому випадку продовжується на час, протягом якого виріб не використовувався через дефект, а при заміні виробу він обчислюється заново від дня заміни.

При поставці товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виробника (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому ст.231 ГКУ, якщо інший розмір не передбачений договором.

Відповідальність сторін

У цьому розділі договору поставки передбачаються умови щодо забезпечення виконання договору у разі порушення сторонами умов договору.

Зазвичай у ньому зазначаються види відповідальності або наводиться перелік санкцій у вигляді неустойки (штрафу, пені), що сплачується стороною, яка порушила умови договору.

Згідно зі ст.217 ГКУ у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:

• відшкодування збитків (ст. 224-229 ГКУ);
• штрафні санкції (ст. 230-234 ГКУ);
• оперативно-господарські санкції (ст. 235-237 ГКУ).

Крім того, згідно зі ст. 546 ЦКУ виконання зобов’язань за договором поставки може забезпечуватися:

• неустойкою (ст.549 – 552 ЦКУ);
• порукою (ст.553 – 559 ЦКУ);
• гарантією (ст.560 – 569 ЦКУ);
• завдатком (ст.570-571 ЦКУ);
• заставою (ст.572 – 593 ЦКУ);
• притриманням (ст.594 – 597 ЦКУ).

Згідно з п. 6 ст.231 ГКУ штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не встановлений у договорі.

У договорі можна передбачити, що при поставці товару неналежної якості покупець має право стягнути з постачальника штраф. Розмір штрафу визначається за згодою сторін на підставі загальних вказівок ст.231 ГКУ. Так, розмір штрафних санкцій може бути встановлений договором у:

• конкретній грошовій сумі;
• розмірі, кратному вартості товарів;
• відсотковому співвідношенні до суми невиконаної (виконаної неналежним чином) частини зобов’язання;
• відсотковому співвідношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання.

Відповідно до частини першої ст.678 ЦКУ покупець, якому поставлено товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання його за призначенням, вимагати від постачальника на свій вибір:

• пропорційного зменшення ціни;
• безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
• відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Покупець має право обирати одну з кількох альтернативних вимог у разі передання постачальником товару неналежної якості, і ніхто не має права примушувати його до іншого рішення. У цьому випадку постачальник може лише запропонувати зменшити ціну, безоплатно усунути недоліки або відшкодувати витрати на усунення недоліків товару, але погодитися з цією пропозицією чи ні – це право покупця.

Згідно з частиною другою ст.678 ЦКУ у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов’язане з непропорційними витратами або витратами часу, недоліків, які виникали неодноразово або з’явилися знову після їх усунення) покупець має право на свій вибір;

• відмовитися від договору та вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;
• вимагати заміни товару.

При виконанні постачальником цих вимог покупець повинен сплатити (якщо оплата за товар не була здійснена раніше) лише вартість самої речі, а витрати щодо виправлення недоліків покладаються на постачальника.

Якщо постачальник товару неналежної якості не є його виробником, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару та відшкодування збитків можуть бути пред’явлені як до постачальника, так і до виробника товару.

Право вибору, до кого звернути свої вимоги, належить покупцеві. Вони можуть бути адресовані або постачальнику, або виробнику, або підприємству, яке виконує їх функції за місцезнаходженням покупця. Функції представників підприємств-виробників виконують їх представництва та філії, створені виробниками для цієї мети, або підприємства, які виконують зазначені вимоги на підставі договору з виробником, так звані сервісні центри.

Постачальник, виробник (підприємства, які виконують їх функції) зобов’язані прийняти товар неналежної якості у покупця та задовольнити його вимоги.

Відповідно до частини першої ст.665 ЦКУ у разі відмови постачальника передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору поставки.

Постачальник має право затримати передання проданої речі лише у разі затримки покупцем внесення за неї плати.

Згідно зі ст.666 ЦКУ якщо постачальник не передає покупцеві приладдя товару та документи, що стосуються товару і підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити йому розумний строк для їх передання.

Якщо приладдя або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору та повернути товар постачальнику.

Відповідно до ст.670 ЦКУ якщо постачальник передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором поставки, покупець має право вимагати передання товару, якого не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений – вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Для того щоб включити до договору поставки умови відповідальності постачальника за порушення умов договору про асортимент, необхідно керуватися ст.672 ЦКУ. Так, у договорі може бути відображено, що у разі, якщо постачальник передав товар в асортименті, який не відповідає умовам договору, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він уже оплачений – вимагати повернення сплачених за нього грошових коштів.

При частковому недотриманні асортименту покупець має право на свій вибір:

• відмовитися від усього товару;
• вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, встановленому договором;
• прийняти весь товар.

Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив постачальника про свою відмову від нього.

Якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору поставки, він зобов’язаний оплатити його за ціною, погодженою з постачальником.

Згідно з частиною третьою ст.270 ГКУ при поставці некомплектних виробів постачальник (виробник) зобов’язаний на вимогу покупця (одержувача) доукомплектувати їх у двадцятиденний строк після одержання вимоги або замінити комплектними виробами в той самий строк, якщо сторонами не погоджено інший строк. Надалі до укомплектування виробу або його заміни покупець (одержувач) має право відмовитися від його оплати, а якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум. У разі якщо постачальник (виробник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не замінить його комплектним, покупець має право відмовитися від товару.

Прийняття покупцем некомплектних виробів не звільняє постачальника (виробника) від відповідальності.

Відповідно до ст.686 ЦКУ якщо постачальник передає покупцеві товар без тари та (або) упаковки або в неналежній тарі та (або) упаковці, покупець має право вимагати від продавця передання товару в належній тарі та (або) упаковці або заміни неналежної тари та (або) упаковки, якщо інше не випливає із суті зобов’язання чи характеру товару, або пред’явити до нього інші вимоги, що випливають із передання товару неналежної якості.

Згідно зі ст.692 ЦКУ покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаросупровідних документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов’язаний сплатити постачальнику повну ціну поставленого товару. Договором поставки може бути передбачене розстрочення платежу.

У разі прострочення оплати товару постачальник має право вимагати оплати товару та сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами (ст.625 ЦКУ), а також сплати пені за прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення (частина друга ст.343 ГКУ).

Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, постачальник має право на свій вибір вимагати оплати товару або відмовитися від договору поставки.

Якщо постачальник зобов’язаний передати покупцеві, крім неоплачених, також інші товари, він має право призупинити передання цих товарів до повної оплати всіх раніше поставлених товарів.

Зразок договору поставки

Див. Зразок договору поставки.

Документи

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV (ЦКУ);
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV (ГКУ);
3. Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання, затверджені постановою РМ СРСР від 25.07.88 р. № 888;
4. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Мінекономіки України від 06.09.2001 р. № 201;
5. Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 20.03.92 р.;
6. Лист ВГСУ від 24.11.2011 р. № 01-06/1642/2011;
7. Закон України від 21.06.2012 р. № 5007-VI «Про ціни і ціноутворення»;
8. Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затверджена постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 15.06.65 р. № П-6;
9. Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 25.04.66 р. № П-7;
10. Закон України від 17.05.2001 р. № 2408-III «Про стандартизацію»;
11. Декрет КМУ від 10.05.93 р. № 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію»;
12. Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затверджений наказом Держспоживполітики від 01.02.2005 р. № 28;
13. Постанова КМУ від 19.03.1994 р. № 172 «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів».