Перевірки Держсанепідслужбою України

Загальні положення

Права головних держсанлікарів

Обов'язки підприємств, установ та організацій

Планові та позапланові перевірки

Проведення перевірок

Відповідальність за порушення норм санітарного законодавства

Документи

 

Загальні положення

Державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення здійснює Державна санітарно-епідеміологічна служба України (Держсанепідслужба України), діяльність якої координується КМУ через Міністра охорони здоров'я України (Указ Президента України від 06.04.2011 р. № 400/2011 "Про Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України").

З метою виконання цих функцій розроблено Положення про санепіднагляд.

Санепіднагляд здійснюється головними державними санітарними лікарями, їх заступниками, іншими посадовими особами, а також установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ здійснюють нагляд у межах відповідних адміністративних територій, а посадові особи держсанепідслужби інших органів виконавчої влади – на територіях, на які поширюється їхня діяльність, підпорядкованих їм об'єктах, у підрозділах.

Поточний санепіднагляд за додержанням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства, санітарних і протиепідемічних (профілактичних) заходів, приписів, постанов та висновків здійснюється шляхом обстеження та перевірки об'єктів нагляду щодо додержання та реалізації вимог безпеки для здоров'я і життя людини.

Обстеження та перевірки проводяться вибірково за затвердженими планами, позапланово – залежно від санітарної та епідемічної ситуації, а також за повідомленнями підприємств, установ та організацій і заявами громадян.

Плани обстеження та перевірки об'єктів нагляду затверджуються головним державним санітарним лікарем. Позапланові обстеження та перевірка проводяться за рішенням головного державного санітарного лікаря (п.9 Положення про санепіднагляд).

Обстеження та перевірка об'єктів проводяться посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби за направленням головного державного санітарного лікаря або його заступників.

Права головних держсанлікарів

Головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, мм.Києва та Севастополя, міст, районів та їх заступники, головні державні санітарні лікарі на водному, залізничному, повітряному транспорті та їх заступники, а також головні державні санітарні лікарі об'єктів з особливим режимом роботи в межах відповідних адміністративних територій (об'єктів) мають право:

1) здійснювати нагляд за додержанням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарного законодавства, а також контроль за проведенням санітарних і протиепідемічних (профілактичних) заходів, виконанням програм охорони здоров'я населення;
2) розслідувати причини та умови виникнення інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей;
3) безоплатно одержувати від юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних, які перебувають або здійснюють діяльність на відповідній території України, матеріали та відомості, статистичні й інші дані, що характеризують санітарно-гігієнічний та епідемічний стан об'єктів і здоров'я людей;
4) призначати державну санітарно-епідеміологічну експертизу, а в разі потреби визначати склад комісії для її проведення;
5) погоджувати:
• • схеми передпроектної документації, що стосується районного планування та забудови населених пунктів, курортів тощо;
  • документи про надання земельних ділянок під будівництво та інші види землекористування, місця водозаборів і скидання стічних вод, розміщення промислових та інших об'єктів;
  • проектну й технічну документацію на будівництво, реконструкцію, введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого, соціально-культурного та іншого призначення;
  • документацію на розроблення, виготовлення та використання нових машин, механізмів, устаткування, інших засобів виробництва, нових технологій, виробничих процесів;
6) проводити перевірки та видавати висновки щодо відповідності об'єктів і споруд, що вводяться в експлуатацію, санітарним нормам;
7) видавати відповідно до законодавства дозволи на:
• • ввезення з-за кордону сировини, продукції (вироби, устаткування, технологічні лінії тощо) та реалізацію і використання їх в Україні;
  • розроблення та виробництво нових видів продуктів харчування, упровадження нових технологічних процесів виробництва й обробки нових видів матеріалів, які контактують із продовольчою сировиною або продуктами харчування у процесі їх виготовлення, зберігання, транспортування та реалізації;
  • виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів;
  • виробництво, переробку та реалізацію продуктів харчування і харчових добавок, предметів гігієни та санітарії, парфумерно-косметичних виробів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, товарів побутової хімії та дитячого асортименту;
8) безперешкодно входити на територію та до приміщень усіх об'єктів нагляду за службовим посвідченням;
9) безоплатно вилучати зразки сировини, продукції, матеріалів для проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи та необхідних видів лабораторного дослідження;
10) видавати постанови про накладення штрафу та у передбачених законом випадках застосовувати фінансові санкції за порушення санітарного законодавства.

До повноважень головних держсанлікарів також належить:

• складання актів і протоколів про порушення санітарного законодавства;
• видання постанов про обмеження, тимчасову заборону або припинення діяльності підприємств, установ, організацій та об'єктів будь-якого призначення, вилучення з реалізації (конфіскація) небезпечних для здоров'я продуктів харчування тощо.

Обов'язки підприємств, установ та організацій

Підприємства, установи та організації зобов'язані (ст.7 Закону № 4004):

• здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи за вказівками держсанепідслужби;
• забезпечувати лабораторний контроль за виконанням вимог санітарних норм;
• на вимогу посадових осіб держсанепідслужби безоплатно надавати зразки використовуваних сировини та матеріалів, а також продукції, що випускається або реалізується, для проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи;
• виконувати всі розпорядження та вказівки посадових осіб держсанепідслужби під час здійснення ними санепіднагляду;
• відсторонювати від роботи осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплень проти інфекцій.

Планові та позапланові перевірки

Держсанепідслужба має право проводити у суб'єктів господарювання планові та позапланові перевірки.

Під час проведення планових перевірок враховуються Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності для санітарного та епідемічного благополуччя населення і визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) Державною санітарно-епідеміологічною службою та її територіальними органами.

Критеріями, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності суб'єктів господарювання для санітарного та епідемічного благополуччя населення, є:

• можливість завдання шкоди здоров'ю, працездатності та життю людини або здоров'ю майбутніх поколінь, зумовлена впливом біологічних, фізичних, хімічних або соціальних факторів середовища життєдіяльності;
• можливість виникнення та поширення інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) і радіаційних уражень серед населення;
• масштаби можливих негативних наслідків для життя та/або здоров'я населення.

Згідно з цими критеріями залежно від виду діяльності суб'єкти господарювання можуть бути віднесені до високого, середнього або незначного ступеня ризику (додаток до Постанови № 1405).

До суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику належать суб'єкти, які:

• віднесені до I категорії підприємств, що застосовують радіаційно-ядерні технології;
• у своїй діяльності використовують шкідливі речовини I класу небезпеки та/або біологічні агенти I групи патогенності (небезпеки);
• забезпечують питною водою населення чисельністю понад 100 тис. осіб;
• здійснюють скидання стічних вод у відкриті водойми, віднесені до I категорії водокористування;
• здійснюють діяльність, пов'язану з вихованням і навчанням дітей у дошкільних навчальних закладах, крім закладів із короткостроковим (до 3 годин) перебуванням кожної дитини;
• здійснюють діяльність, пов'язану з вихованням і навчанням дітей у загальноосвітніх навчальних закладах, крім позашкільних навчально-виховних закладів, міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, професійно-технічних навчальних закладів, вищих навчальних закладів I–II рівня акредитації;
• забезпечують оздоровлення дітей;
• надають стаціонарну медичну допомогу населенню;
• здійснюють виробничу діяльність, із чисельністю працівників понад 500 осіб.

До суб'єктів господарювання із середнім ступенем ризику належать суб'єкти, які:

• віднесені до II категорії підприємств, що застосовують радіаційно-ядерні технології;
• у своїй діяльності використовують шкідливі речовини II класу небезпеки та/або біологічні агенти II групи патогенності (небезпеки);
• забезпечують питною водою населення чисельністю від 20 тис. до 100 тис. осіб;
• здійснюють скидання стічних вод у відкриті водойми, віднесені до II категорії водокористування;
• забезпечують відпочинок дітей;
• забезпечують оздоровлення дорослих;
• надають амбулаторну медичну допомогу населенню;
• здійснюють виробничу діяльність, із чисельністю працівників від 50 до 500 осіб.

До суб'єктів господарювання з незначним ступенем ризику належать суб'єкти, які:

• здійснюють діяльність, пов'язану з вихованням і навчанням дітей у дошкільних навчальних закладах із короткостроковим (до 3 годин) перебуванням кожної дитини;
• здійснюють діяльність, пов'язану з вихованням і навчанням дітей у позашкільних навчально-виховних закладах, міжшкільних навчально-виробничих комбінатах, професійно-технічних навчальних закладах, вищих навчальних закладах I–II рівня акредитації;
• забезпечують відпочинок дорослих;
• не належать до суб'єктів господарювання з високим та/або середнім ступенем ризику.

У разі якщо суб'єкт господарювання може бути віднесений одночасно до двох або більше груп ризику, такий суб'єкт належить до вищої групи ризику з тих, до яких він може бути віднесений.

Планові перевірки проводяться для суб'єктів господарювання:

• високого ступеня ризику – не частіше одного разу на рік;
• середнього ступеня ризику – не частіше одного разу на три роки;
• незначного ступеня ризику – не частіше одного разу на п'ять років.

У разі якщо за результатами двох останніх планових перевірок не виявлено фактів порушення вимог законодавства у сфері санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, наступна планова перевірка суб'єкта господарювання проводиться не раніше ніж через період часу, встановлений для відповідної групи ризику, збільшений у 1,5 раза (п.8 Критеріїв). Однак це не стосується суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику.

Позапланові перевірки додержання санітарного законодавства проводяться незалежно від критеріїв.

Проведення перевірок

Санепідслужба в межах здійснення своїх функцій щодо санітарно-епідеміологічного контролю зобов'язана керуватися нормами Закону № 877.

Цей Закон приписує всім органам державного нагляду (контролю) здійснювати планові перевірки за умови письмового повідомлення суб'єкта господарювання у строк не пізніше ніж за десять днів до дня здійснення перевірки. Санепідслужба як орган державного нагляду також повинна дотримуватися цього правила.

Повідомлення повинно містити:

• дату початку та дату закінчення проведення планового заходу;
• найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється перевірка;
• найменування органу державного нагляду (контролю).

Таке повідомлення надсилається рекомендованим листом або телефонограмою чи вручається особисто керівнику або уповноваженій особі суб'єкта господарювання під розпис.

Суб'єкт має право не допускати посадову особу санепідслужби до проведення планової перевірки в разі неодержання повідомлення.

Строк здійснення планової перевірки не може перевищувати п'ятнадцять (а для суб'єктів малого підприємництва – п'ять) робочих днів.

Для здійснення планової перевірки орган СЕС повинен видати наказ, що містить найменування суб'єкта, який перевіряється, та предмет перевірки.

На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу СЕС (із зазначенням прізвища, імені та по батькові) і засвідчується печаткою.

У посвідченні (направленні) на проведення перевірки зазначається:

• найменування контролюючого органу;
• найменування суб'єкта, що перевіряється, та його місцезнаходження;
• номер і дата наказу про проведення перевірки;
• перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні перевірки із зазначенням їх посади, прізвища, імені та по батькові;
• дата початку та дата закінчення перевірки;
• тип, вид, предмет перевірки та підстави для неї.

Посвідчення (направлення) діє лише протягом зазначеного в ньому строку.

Перед початком перевірки посадові особи органу СЕС зобов'язані пред'явити службові посвідчення та надати копію посвідчення (направлення).

Без посвідчення (направлення) на перевірку та службового посвідчення контролери не мають права розпочати перевірку.

За наявності належно оформлених документів на перевірку контролери мають право розпочати перевірку. Суб'єкт господарювання має право бути присутнім під час проведення заходів державного нагляду (контролю) (ст.10 Закону № 877).

Під час перевірки посадові особи СЕС мають право обстежувати об'єкти, що їх цікавлять (приміщення, робочі місця, обладнання й оснащення тощо).

Залежно від того, що саме перевіряють на підприємстві, обираються методи перевірки:

• безпосереднє обстеження,
• перевірки з використанням технічних засобів і різних методик дослідження (аналізи, заміри, вимірювання),
• проведення санітарно-епідеміологічної (санітарно-гігієнічної) експертизи (для неї можуть відбиратися зразки сировини, матеріалів, продукції).

Посадові особи СЕС мають право безоплатно одержувати матеріали та відомості, статистичні й інші дані, що характеризують санітарний та епідемічний стан об'єктів і здоров'я людей (ст.41 Закону № 4004, п.10 Положення № 1109).

Відповідальність за порушення норм санітарного законодавства

Якщо в результаті перевірок додержання санітарного законодавства посадовими особами СЕС на підприємствах виявляються порушення, застосовуються заходи, спрямовані на припинення таких порушень.

Такими заходами є:

• адміністративно-попереджувальні заходи;
• зупинення або припинення інвестиційної діяльності;
• вилучення з реалізації (конфіскація) небезпечних для здоров'я хімічних і радіоактивних речовин, біологічних матеріалів;
• заборона, вилучення з обігу харчових продуктів; зупинення дії, скасування та поновлення експлуатаційного дозволу для потужностей (об'єктів);
• адміністративний штраф;
• фінансові санкції.

Фінансові санкції

За порушення санітарного законодавства до підприємств, підприємців, установ або організацій згідно з Порядком № 135 застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за:

1. Передачу замовникові або у виробництво та застосування конструкторської, технологічної і проектної документації, яка не відповідає вимогам державних санітарних норм, що тягне накладення штрафу на розробника такої документації у розмірі 25 відсотків вартості розробки.
2. Реалізацію продукції, забороненої до випуску та реалізації – у розмірі 100 відсотків вартості реалізованої продукції.
3. Випуск, реалізацію продукції, яка внаслідок порушення вимог стандартів, санітарних норм є небезпечною для життя та здоров'я людей – 100 відсотків вартості випущеної або реалізованої продукції.
4. Реалізацію на території України імпортної продукції, яка не відповідає вимогам стандартів щодо безпеки для життя та здоров'я людей, санітарних норм – 100 відсотків вартості реалізованої продукції.
5. Ухилення від пред'явлення посадовим особам держсанепідслужби продукції, що підлягає контролю – у розмірі 25 відсотків вартості продукції, що випущена з моменту ухилення.

Застосування фінансової санкції до підприємства не перешкоджає притягненню до відповідальності його посадових осіб, винних у порушенні санітарного законодавства або невиконанні постанов, розпоряджень, приписів, висновків держсанепідслужби.

Підставою для розгляду справи про застосування фінансових санкцій є Протокол про порушення санітарних норм, який складається у трьох примірниках, один з яких у триденний строк передається особі, яка уповноважена розглядати справу, другий – залишається у представника порушника, третій – у особи, яка його склала.

У протоколі під час фіксації факту порушення санітарного законодавства, за яке передбачено застосування фінансової санкції, обов'язково зазначаються суть порушення та нормативний акт, який передбачає відповідальність за таке порушення (ст.46 Закону № 4004).

Порушник повинен підписати протокол, а в разі відмови в ньому робиться запис про це. У разі відсутності порушника або його представника на місці факт порушення санітарного законодавства повинен бути засвідчений свідками.

Порушник має право подати пояснення або зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від підпису.

Справа розглядається у присутності представника порушника головним державним санітарним лікарем протягом 15 днів.

Представник порушника має право ознайомлюватися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та оскаржувати постанову у справі.

Під час розгляду справи протокол не ведеться. Прийняте рішення у справі оголошується негайно після закінчення розгляду справи.

Результатом розгляду справи є постанова про застосування фінансової санкції. Ця постанова повинна бути оформлена у трьох примірниках за формою додатка до Порядку № 135.

Постанова повинна бути вручена у триденний строк представникові порушника під розпис або надіслана рекомендованим чи цінним листом, передана іншими можливими способами.

Ця постанова повинна містити:

• посаду особи, яка винесла постанову;
• дату та місце розгляду справи;
• відомості про порушника;
• виклад обставин порушення санітарного законодавства, встановлених під час розгляду справи;
• зазначення нормативного акта, який передбачає застосування фінансової санкції за це порушення санітарного законодавства;
• розмір фінансової санкції, строк і порядок добровільної сплати;
• порядок оскарження.

Оскарження постанови про застосування фінансової санкції

Постанова може бути оскаржена вищому головному державному санітарному лікарю або до суду в місячний строк з дня винесення.

Вищому головному державному санітарному лікарю скарга на постанову про застосування фінансової санкції подається через посадову особу, яка застосувала фінансову санкцію.

У скарзі має бути зазначено:

• повне найменування, юридична адреса підприємства;
• номер, дата винесення постанови, посада особи, яка її склала;
• мотиви оскарження.

Строк розгляду скарги – 10 днів.

За результатами розгляду скарги приймається рішення та його копія протягом трьох днів надсилається підприємству.

Постанова може бути опротестована прокурором. Протест прокурора розглядається посадовою особою, яка винесла постанову, у десятиденний строк.

Про результати розгляду протесту повідомляється прокурор, а в разі зміни розміру штрафу або скасування постанови – і порушник.

Якщо підприємство планує оскаржувати постанову в суді, про це потрібно повідомити податкову інспекцію. При цьому виконання постанови зупиняється до прийняття відповідного судового рішення або постанови.

Фінансові санкції сплачуються не пізніше п'ятнадцяти днів з дня винесення постанови, а у випадках оскарження – не пізніше п'ятнадцяти днів з дня прийняття рішення про залишення скарги без задоволення. Якщо санкції не сплачуються добровільно, вони стягуються в судовому порядку.

Адміністративний штраф

Порушення санітарно-гігієнічних правил і норм тягне накладення на винних осіб штрафу в розмірах, визначених ст.42 КпАП (п.1.4 Інструкції № 64), а саме:

• на громадян – від одного до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• на посадових осіб – від шести до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Штраф на посадову особу за порушення санітарного законодавства накладається тоді, коли до її службових обов'язків входить додержання санітарного законодавства або виконання постанов, розпоряджень і приписів посадових осіб Держсанепідслужби, причому штраф накладається незалежно від того, чи застосовано до підприємства фінансову санкцію.

Розмір штрафу залежить від характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.

Штраф може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – через два місяці з дня його виявлення (п.1.16 Інструкції № 64).

Якщо штраф не накладено у зазначені строки, то винна особа за це правопорушення не підлягає адміністративній відповідальності.

Сплата штрафу не звільняє порушника від обов'язку відшкодування збитків підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

У разі вчинення однією особою двох або більше порушень санітарного законодавства або невиконання кількох постанов, розпоряджень і приписів штраф накладається за кожне правопорушення окремо.

Штраф необхідно сплатити у строк не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення постанови про його накладення, а у випадках оскарження або опротестування – не пізніше п'ятнадцяти днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення (п.5.3 Інструкції № 64).

Постанова про накладення штрафу не підлягає виконанню, якщо її не було звернено до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. За наявності обставин, унаслідок яких у строк сплатити штраф неможливо (хвороба винної особи, відсутність коштів тощо), можлива відстрочка до одного місяця.

Можливе також примусове стягнення штрафу, яке здійснюється відповідно до ст.308 КпАП.

Підставою для порушення справи про застосування адміністративного штрафу є складання протоколу про порушення санітарних норм або невиконання постанов, розпоряджень і приписів держсанепідслужби на підставі акта перевірки.

Акти та протоколи про порушення санітарного законодавства мають право складати Головні держсанепідлікарі, їх заступники та інші посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби адміністративних територій.

Протокол складається за встановленою формою (додаток 1 до Інструкції № 64) у двох примірниках, один з яких у триденний строк передається посадовій особі, яка уповноважена розглядати справу, другий – порушникові.

Протокол підписується особою, яка його склала, та особою, яка вчинила адміністративне правопорушення. У разі відмови порушника від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

Пояснення, зауваження, а також мотиви відмови від підписання протоколу власноруч викладаються порушником і додаються до протоколу.

Протокол складається за місцем виявлення порушення або в іншому місці, наприклад, на робочому місці посадової особи санепідслужби на підставі акта, протоколу лабораторних досліджень, висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи та інших службових документів, або в міліції, куди порушник може бути доставлений за допомогою працівників органів внутрішніх справ тощо).

Вимоги до складання протоколу такі: суть правопорушення має бути описана докладно, щоб було зрозуміло, де і коли скоєно порушення та в чому воно полягало. Також мають бути наведені обставини, за яких порушення відбулося, та зазначені конкретні норми законодавства, які порушено.

До протоколу можуть бути внесені й інші відомості на розсуд перевіряючого, зокрема про майновий стан порушника або обставини, що пом'якшують чи обтяжують його відповідальність.

У разі опору (активного або пасивного) під час перевірки або при складанні протоколу можуть бути залучені працівники органів внутрішніх справ (п.2.12 Інструкції № 64).

Права порушника, який притягається до адміністративної відповідальності

Посадова особа санепідслужби, яка склала протокол, зобов'язана роз'яснити порушнику, який притягається до адміністративної відповідальності, його права, про що робиться відмітка у протоколі. Права полягають у такому:

• ознайомлюватися з матеріалами справи;
• давати пояснення;
• подавати докази;
• заявляти клопотання;
• при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката;
• виступати рідною мовою та користуватися послугами перекладача;
• оскаржувати постанову у справі.

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються у строки, визначені ст.277 КпАП.

Якщо у порушенні санітарного законодавства (невиконанні постанов, розпоряджень, приписів, висновків санепідслужби) є ознаки злочину, про це повідомляється органам прокуратури або органам внутрішніх справ.

Під час підготовки до розгляду справи повинні бути своєчасно повідомлені особи, які беруть участь у її розгляді, про час і місце її розгляду. Для особи, яка притягається до відповідальності, це є обов'язковим і може бути зазначено у протоколі під час його складання або шляхом надсилання спеціального повідомлення (за формою додатка № 3 до Інструкції № 64).

Справа розглядається обов'язково у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Якщо порушник не надішле клопотання про відкладення розгляду справи, справа може бути розглянута за його відсутності за умови своєчасного його повідомлення про місце й час розгляду справи.

У розгляді справи можуть брати участь потерпілий; законні представники; адвокат; свідки; експерти; перекладачі.

Потерпілим є особа, якій порушенням санітарного законодавства або невиконанням постанов, розпоряджень, приписів, висновків санепідслужби завдано моральної, фізичної чи майнової шкоди.

За результатами розгляду справи виноситься постанова про накладення штрафу (додаток № 4 до Інструкції № 64) або постанова про закриття справи (додаток № 5 до Інструкції № 64).

Постанова про закриття справи виноситься якщо:

• порушнику оголошено усне зауваження;
• матеріали передано до прокуратури, органів попереднього слідства або дізнання;
• відсутній склад порушення санітарного законодавства;
• порушення вчинено особою у стані крайньої необхідності або необхідної оборони;
• на момент розгляду справи минув двомісячний строк з дня вчинення правопорушення (при триваючому правопорушенні – з дня його виявлення);
• порушено за цими фактами кримінальну справу.

Постанова про накладення штрафу виноситься у двох примірниках і повинна бути оголошена негайно після закінчення розгляду справи.

Копія постанови у триденний строк вручається або надсилається винній особі рекомендованим чи цінним листом або передається іншими засобами зв'язку.

Оскарження постанови про накладення штрафу

Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена вищому головному державному санітарному лікарю (його заступнику) або до районного (міського) суду, рішення якого є остаточним.

Скарга на постанову про накладення штрафу подається через посадову особу держсанепідслужби, яка винесла цю постанову (п.4.2 Інструкції № 64). Вона повинна протягом трьох днів направити її разом зі справою до суду або головному державному санітарному лікарю (його заступнику).

Строк для подання скарги – десять днів з дня винесення постанови. Він продовжується лише за наявності поважних причин (хвороба, відрядження тощо).

Подана у строк скарга зупиняє виконання постанови про накладення штрафу до її розгляду.

Скарга розглядається у десятиденний строк з дня її надходження.

Копія рішення за скаргою протягом трьох днів надсилається особі, яка її подала.

Постанова про накладення штрафу та рішення за скаргою можуть бути опротестовані прокурором і розглядаються у десятиденний строк з дня його одержання. Прокурор може скасувати постанову про накладення штрафу та закрити справу або змінити розмір штрафу.

Адміністративно-попереджувальні заходи

Адміністративно-попереджувальними заходами (АПЗ) є обмеження, тимчасова або повна заборона, припинення та зупинення діяльності.

Ці заходи можуть бути застосовані до підприємств та об'єктів усіх форм власності й підпорядкованості незалежно від відшкодування шкоди та відповідальності винних посадових осіб.

Обмеження застосовується у разі порушення вимог санітарного законодавства для заборони (постійно або на певний період) перевищення визначених у ньому параметрів (кількісних, якісних та ін.) щодо діяльності підприємств, установ, організацій, об'єктів будь-якого призначення, технологічних ліній тощо (п.2.2 Інструкції № 67). Так, у будівництві, наприклад, застосовують обмеження окремих будівельних операцій, якщо можливо без припинення загальнобудівельних робіт запобігти відступу від затвердженого проекту або внести до нього відповідні зміни. У виробництві приписують обмеження викидів забруднювальних речовин.

Тимчасова заборона застосовується щодо діяльності суб'єктів господарювання, технологічних ліній, машин і механізмів, об'єктів будь-якого призначення, виконання окремих технологічних операцій тощо у разі, якщо застосування обмеження неможливе або воно не припиняє порушення санітарного законодавства.

Тимчасова заборона застосовується також щодо виробництва хімічних речовин, технологічного устаткування, будівельних матеріалів, біологічних засобів, товарів та іншої продукції, джерел іонізуючих випромінювань у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної реєстрації, а також якщо вони визнані шкідливими для здоров'я людей.

Повна заборона можлива щодо:

• використання та реалізації хімічних речовин, технологічного устаткування, будівельних матеріалів, біологічних засобів, товарів та іншої продукції, джерел іонізуючих випромінювань у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної реєстрації, а також якщо вони визнані шкідливими для здоров'я людей;
• викидів (скидів) забруднювальних речовин, у разі якщо раніше вжиті заходи не дали можливості припинити порушення вимог санітарного законодавства;
• виробництва або обігу, а також вилучення з обігу харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів, дієтичних добавок, допоміжних матеріалів для переробки харчових продуктів, а також допоміжних засобів і матеріалів для виробництва та обігу харчових продуктів на підставах і в порядку, встановлених Законом № 771 і Законом № 1393.

Припинення діяльності підприємств, установ, організацій, об'єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій застосовується у разі, якщо раніше вжиті адміністративно-попереджувальні заходи не дали можливості припинити порушення вимог санітарного законодавства.

У цьому разі можливе повне припинення будівництва, реконструкції та розширення об'єктів. Це відбувається здебільшого при відступі від затвердженого проекту.

Під припинення може потрапити й інвестиційна діяльність, якщо її результатом стає порушення вимог санітарного законодавства.Зупинення (на певний строк) діяльності застосовується з метою заборони:

• викидів (скидів) забруднювальних речовин, у разі якщо застосування обмеження не припиняє порушення вимог санітарного законодавства;
• інвестиційної діяльності у разі, якщо виконання порушником певних заходів дозволить припинити порушення вимог санітарного законодавства.

Постанова про застосування АПЗ

Усі перелічені вище АПЗ проводяться на підставі спеціальних постанов, які складаються у письмовому вигляді за формою додатка № 1 до Інструкції № 67.

Строк початку виконання постанови для кожного суб'єкта господарювання визначається індивідуально. Він може бути визначений:

• з "моменту одержання";
• з дати, зазначеної у постанові;
• у зв'язку з настанням певної події.

У перших двох випадках постанова виноситься, коли порушення санітарного законодавства загрожує негайними негативними наслідками (отруєння, масові інфекційні захворювання, гострі професійні захворювання тощо) або зазначені наслідки вже настали.

При цьому термінове виконання АПЗ не застосовується, якщо це може призвести до виникнення аварійної ситуації.

Постанова, виконання якої пов'язується з настанням певної події, виноситься у випадках, коли усунення порушень санітарного законодавства можливе лише за певних умов, а виявлені порушення не загрожують негайними негативними наслідками.

Постанову вручають під розпис посадовій особі, яка відповідає за її виконання, з попередженням про відповідальність за її невиконання.

У разі її відмови від підпису робиться відповідний запис у пункті 8 постанови.

Постанова може також бути надіслана рекомендованим чи цінним листом, передана телеграфом, телетайпом, телефаксом, телексом або радіо, що має бути засвідчено відповідними документами (поштова картка, опис цінного листа, виписка з реєстру поштових відправлень, виписки з журналу радіограм тощо).

Відповідальна за виконання постанови особа може клопотати про відстрочку виконання постанови.

Виконання постанови

Для виконання постанови можуть опечатуватися або опломбовуватися приміщення, агрегати, механізми, засоби транспортування, джерела енергії, сировини тощо.

Причому ці дії можуть здійснюватися як одночасно з винесенням постанови, так і після.

Порядок опечатування (опломбування) полягає у такому:

• негайно з моменту винесення постанови інформується власник (керівник) об'єкта;
• адміністрації об'єкта пропонується припинити або зупинити відповідні технологічні процеси, за потреби - вивести людей із приміщень;
• безпосередньо опечатування (опломбування) проводиться особою, яка здійснює нагляд за об'єктом, у присутності представника адміністрації об'єкта шляхом наклеювання (вставляння в контрольний замок) аркуша паперу відповідного розміру з відбитком круглої (гербової) печатки органу СЕС із зазначенням дати, посади, прізвища з ініціалами та підпису посадової особи;
• після накладення пломби (печатки) складається акт за формою додатка № 3 до Інструкції № 67 (один примірник акта передається керівнику об'єкта, а другий залишається у посадової особи СЕС).

Навмисне зривання печатки є порушенням і тягне притягнення винних осіб до відповідальності.

Якщо працівникам СЕС представники суб'єкта господарювання чинять опір у накладенні пломби (печатки), вони мають право звернутися по допомогу до представників органів внутрішніх справ.

Поновлення діяльності підприємства

Діяльність підприємства після застосування АПЗ може бути поновлена лише на підставі висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи щодо відповідності діяльності, продукції, об'єкта вимогам санітарного законодавства або за рішенням органу, який цю постанову скасував.

Для цього оформляється рішення про поновлення діяльності за формою додатка № 4 до Інструкції № 67.

Оскарження постанови

Постанова про застосування АПЗ у місячний строк може бути оскаржена:

• головного державного санітарного лікаря України - до Кабінету Міністрів України або до суду;
• головного державного санітарного лікаря Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України - головному державному санітарному лікарю України або до суду;
• інших головних державних санітарних лікарів і посадових осіб СЕС - вищому головному державному санітарному лікарю або до суду.

Оскарження постанови не припиняє її дії. При цьому, якщо в разі оскарження виявиться, що посадові особи СЕС безпідставно застосували АПЗ, вони несуть відповідальність згідно із законодавством.

Зупинення або припинення інвестиційної діяльності

Підставою для зупинення або припинення інвестиційної діяльності є порушення або можливість порушення санітарно-гігієнічних вимог при її здійсненні.

У разі відсутності висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи при реалізації інвестиційного проекту (програми), а також якщо внаслідок інвестиційної діяльності виникло порушення санітарно-гігієнічних вимог, яке потрібно усунути, інвестиційна діяльність може бути зупинена.

Припинення інвестиційної діяльності застосовується у разі, якщо її продовження відповідно до висновку санітарно-гігієнічної експертизи призведе до порушення санітарно-гігієнічних вимог і за жодних умов запобігти такому порушенню іншими засобами (крім припинення) неможливо, а також якщо інвестиційна діяльність здійснюється щодо об'єктів, створення та використання яких не задовольняє санітарним нормам.

Зупинення або припинення може бути застосоване до інвестицій громадян, юридичних осіб (незалежно від підпорядкованості та форм власності) і держави щодо реалізації майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, з метою створення прибутку або досягнення соціального ефекту.

У ракурсі інвестиційної діяльності цінностями вважаються:

• грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);
• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");
• права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
• інші цінності.

Винесення постанови

Підставою для винесення постанови можуть бути висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи, дані з акта перевірки об'єкта та інші відомості.

Зупинення або припинення інвестиційної діяльності здійснюється відповідно до постанови, яка складається у двох примірниках за встановленою формою (додаток до Порядку № 65).

У постанові має бути зазначено:

• дата, номер винесення постанови та посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка її винесла;
• відомості про інвестора, щодо діяльності якого виноситься постанова;
• виклад обставин правопорушення та нормативний акт, який передбачає правомірність винесення постанови;
• конкретна дія, яку інвестор повинен здійснити, та строк виконання постанови;
• строк, на який зупиняється інвестиційна діяльність, або умови, до виконання яких вона забороняється;
• порядок оскарження та нормативний акт, який передбачає відповідальність за невиконання постанови.

Постанова підписується особою, яка її винесла, і вручається інвестору під розпис із попередженням про відповідальність за її невиконання. Копія постанови зберігається у особи, яка її винесла.

Постанова також може бути надіслана рекомендованим чи цінним листом, передана телеграфом, телетайпом, телефаксом, телексом або радіо, що має бути засвідчено відповідними документами (поштова картка, опис цінного листа, виписка з реєстру поштових відправлень, виписки з журналу радіограм тощо).

Поряд із цим повідомлення про зупинення або припинення інвестиційної діяльності надсилається до місцевої ради, на території якої знаходяться об'єкти інвестування.

За потреби копії постанови можуть бути надіслані й іншим заінтересованим державним органам, організаціям та установам.

Інвестування повинно припинитися з наступного дня після вручення постанови. При цьому можлива й відстрочка виконання постанови за клопотанням інвестора.

Якщо інвестування не припинено, повідомлення про невиконання постанови та її копія надсилається до банку, який проводить фінансові операції для об'єкта інвестицій.

Постанова у місячний строк може бути оскаржена. Розгляд скарги та прийняття за нею рішення проводиться не пізніше 30 днів з моменту її надходження. При цьому подання скарги на постанову не звільняє від обов'язку її виконання.

За безпідставне зупинення або припинення інвестиційної діяльності винні у цьому посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби України несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Вилучення з обігу харчових продуктів

Одним із різновидів адміністративно-попереджувальних заходів є заборона, вилучення з обігу харчових продуктів, а також зупинення дії експлуатаційного дозволу для виробничих потужностей (об'єктів).

Спеціально уповноважені органи виконавчої влади, що здійснюють державний контроль і нагляд за якістю та безпечністю продукції, мають право видавати рішення про вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції і подальше поводження з нею (ст.7 Закону № 1393). Однак зробити це вони можуть лише на підставі результатів відповідних перевірок.

Порядок вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції та повернення її в обіг встановлено ст.8 Закону № 1393.

Вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції здійснюється власником цієї продукції шляхом недопущення можливості її реалізації, споживання або використання за призначенням, а також шляхом повернення її суб'єктами підприємницької діяльності, у яких ця продукція перебуває на підставі договорів доручення, зберігання, перевезення та інших цивільно-правових договорів, що не передбачають передачі прав власності на продукцію.

Вилучена продукція повинна зберігатися у належним чином обладнаних та опломбованих (опечатаних) приміщеннях.

Якщо цю продукцію можна привести до належної якості, її повертають в обіг, після того як вона стала відповідати вимогам до визначених видів продукції, встановленим нормативно-правовими актами, за рішенням спеціально уповноважених органів виконавчої влади.

Спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, що приймають рішення про вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції та подальше поводження з нею, крім органів захисту прав споживачів, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, стандартизації, метрології та сертифікації, є й органи СЕС (ст.13 Закону № 1393).

До повноважень органів СЕС у цьому разі також належить:

• здійснення державної санітарно-гігієнічної експертизи проектно-кошторисної документації підприємств, які здійснюють переробку, утилізацію або знищення вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції;
• участь у проведенні атестації виробництва підприємств, які здійснюють переробку, утилізацію або знищення вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції;
• встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, яка виготовляється в результаті утилізації;
• розроблення, погодження та затвердження нормативних документів, які встановлюють порядок і умови використання, утилізації, знищення неякісної та небезпечної продукції;
• виконання інших повноважень, передбачених законами України.

Закон № 771 дозволяє санітарним інспекторам, зокрема, видавати припис про тимчасову заборону обігу харчових продуктів, якщо у них виникає підозра, що продукти небезпечні, непридатні до вживання або неправильно марковані. Про це повідомляється головний державний санітарний лікар.

Після цього проводяться лабораторні дослідження харчових продуктів. Якщо виявляється порушення Закону № 771 і харчовий продукт є непридатним для споживання, але залишається безпечним для споживання людиною або для іншого використання, головний державний санітарний лікар має право видати постанову про його обробку, переробку або утилізацію (зміну призначеного використання).

Якщо непридатний харчовий продукт є небезпечним для споживання людиною, але безпечним для іншого використання, головний державний санітарний лікар має право видати постанову про його вилучення з обігу та заборону використання за призначенням.

Якщо харчовий продукт є небезпечним для споживання людиною та для іншого використання, головний державний санітарний лікар видає постанову про вилучення з обігу цього продукту та зобов'язує власника знищити такий об'єкт під наглядом відповідного інспектора.

У разі неправильного маркування відповідний головний державний санітарний лікар видає постанову про виправлення етикетки або маркування.

Рішення про подальше поводження з харчовими продуктами, зразки яких були відібрані у зв'язку з підозрою або встановленням факту їх небезпечності чи непридатності до споживання, повинно бути доведене до відома виробника та/або продавця (постачальника) харчового продукту протягом одного робочого дня після одержання звіту лабораторії про небезпечність та/або непридатність до використання товару.

Ще одним різновидом заходів щодо припинення обігу неякісних харчових продуктів є видача припису про зупинення дії експлуатаційного дозволу для виробничих потужностей.

Потужності (об'єкти), згідно із Законом № 771, – це територія, споруди або комплекс споруд, приміщення, будівлі, обладнання та інші засоби, включаючи транспортні, що використовуються у виробництві або обігу об'єктів санітарних заходів.

Якщо під час перевірки відповідний інспектор виявить порушення умов експлуатаційного дозволу, яке становить безпосередню загрозу для здоров'я чи життя населення, то видається припис про зупинення функціонування потужності (об'єкта), про що негайно інформується відповідний головний державний санітарний лікар, який на підставі цього припису видає постанову про зупинення експлуатаційного дозволу.

Якщо вимоги приписів не будуть виконані у встановлені строки, відповідний головний державний санітарний лікар або його заступники повинні винести постанову про анулювання дії експлуатаційного дозволу, виданого на ці потужності (об'єкти), і виключити їх із відповідного реєстру. Зупинення та/або скасування експлуатаційного дозволу на потужності (об'єкт) підлягає оприлюдненню з метою захисту здоров'я споживачів.

Дія експлуатаційного дозволу не зупиняється, якщо виявлені порушення можна негайно усунути у присутності перевіряючого, а також у разі, якщо порушення неможливо негайно усунути, але вони не становлять безпосередньої загрози для життя і здоров'я населення. В останньому випадку відповідний інспектор видає припис про усунення допущених порушень та/або тимчасову заборону обігу відповідних об'єктів санітарних заходів, про що негайно звітує відповідному головному державному санітарному лікарю або їх заступникам, і бере на контроль виконання вимог цього припису.

Документи

1. Закон України від 24.02.94 р. № 4004-XII "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (Закон № 4004);
2. Закон України від 05.04.2007 р. № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (Закон № 877);
3. Закон України від 06.04.2000 р. № 1645-III "Про захист населення від інфекційних хвороб";
4. Закон України від 23.12.97 р. № 771/97-ВР "Про безпечність та якість харчових продуктів";
5. Закон України від 14.01.2000 р. № 1393-XIV «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» (Закон № 1393);
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-Х;
7. Указ Президента України від 23.07.98 р. № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності";
8. Указ Президента України від 06.04.2011 р. № 400/2011 «Про Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України;
9. Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд, затверджене постановою КМУ від 22.06.99 р. № 1109, у редакції постанови КМУ від 19.08.2002 р. № 1217);
10. Правила санітарної охорони території України, затверджені постановою КМУ від 24.04.99 р. № 696);
11. Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок, затверджений постановою КМУ від 23.05.2001 р. № 559;
12. Порядок припинення або зупинення інвестиційної діяльності при порушенні санітарного законодавства, затверджений наказом МОЗ України від 14.04.95 р. № 65);
13. Інструкція про порядок застосування державною санітарно-епідеміологічною службою України адміністративно-попереджувальних заходів (обмеження, тимчасова заборона, заборона, зупинення, припинення), затверджена наказом МОЗ України від 14.04.95 р. № 67);
14. Інструкція про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення санітарного законодавства, затверджена наказом МОЗ України від 14.04.95 р. № 64;
15. Порядок застосування фінансових санкцій за порушення санітарного законодавства, затверджений наказом МОЗ України від 20.07.95 р. № 135;
16. Постанова КМУ від 30.11.2011 р. № 1405 (у редакції постанови КМУ від 19.09.2012 р. № 869) «Про затвердження Критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності для санітарного та епідемічного благополуччя населення і визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) Державною санітарно-епідеміологічною службою та її територіальними органами».