Адміністрування податків і зборів

Для юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів, які включені до ЄДРПОУ, процедура взяття на облік відбувається автоматично. Державний реєстратор передає до органу податкової служби повідомлення та відомості з реєстраційної картки про вчинення реєстраційних дій наступного робочого дня. У податковій здійснюється запис за ф. № 2-ОПП і формується довідка про взяття платника податків на облік за ф. №4-ОПП. Довідка видається платнику податків наступного дня після взяття на облік, про що робиться запис у журналі реєстрації документів про взяття на облік платників податків за ф. № 14-ОПП.

Водночас, за бажанням юридичної особи (або її відокремленого підрозділу), взяття на облік може бути проведене за заявою. Для цього до податкового органу надаються:

• заява за ф. №1-ОПП;
• копія документа про присвоєння коду ЄДРПОУ;
• копія витягу з ЄДРПОУ, що містить відомості про відокремлений підрозділ (якщо заявником є відокремлений підрозділ юридичної особи, відомості про який включені до ЄДРПОУ).

Для відокремлених підрозділів, не включених до ЄДРПОУ, вищезазначені документи подаються обов'язково в 10-денний строк після держреєстрації (реєстрації, легалізації, акредитації тощо). При цьому замість копії витягу з ЄДРПОУ подається документ про таку реєстрацію.

У разі виникнення змін у даних або внесення змін до документів, що подаються для взяття на облік, платник податків зобов'язаний подати до органу ДПС, у якому він перебуває на обліку, уточнені документи протягом 10 календарних днів із дня внесення змін до зазначених документів

Протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна або відкриття об'єкта чи підрозділу, через які здійснюється діяльність або які підлягають оподаткуванню, платник податків надає податковій службі за місцезнаходженням такого об'єкта заяву за ф. № 1 – ОПП з позначкою «облік за неосновним місцем обліку»

Реєструються в органах ДПС шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків. Для фізичної особи – платника податків формується облікова картка платника податків, що містить інформацію про платника податків. Для заповнення облікової картки фізичної особи – платника податків використовуються дані документа, що посвідчує особу (паспорт).

Реєструються шляхом включення до Реєстру самозайнятих осіб.

Взяття на облік за основним місцем обліку фізичної особи – підприємця здійснюється після її державної реєстрації на підставі відомостей з відповідної реєстраційної картки.

Або, за бажанням фізичної особи, взяття на облік органом податкової служби здійснюється на підставі:

• заяви за ф. № 5-ОПП (для взяття за неосновним місцем обліку заява подається з відповідною позначкою);
• копії свідоцтва про державну реєстрацію з пред'явленням оригіналу (для фізичних осіб – підприємців);
• копії свідоцтва про право на ведення адвокатської діяльності, або свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, або свідоцтва про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності (для фізичних осіб, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність).

На підставі повідомлення від державного реєстратора або заяви від фізичної особи здійснюється запис у журналі реєстрації заяв і повідомлень про взяття на облік платників податків за ф. № 7-ОПП.

Формується та видається платнику податків довідка про взяття платника податків на облік за ф. № 4-ОПП. Для осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, така довідка видається із зазначенням строку дії (якщо такий зазначений у документі, що підтверджує право на здійснення незалежної професійної діяльності) та виду діяльності.

Формується облікова картка платників податків, що містить відомості про місце здійснення та види діяльності, інформацію про реєстрацію, номери свідоцтв, інше.

Необхідно інформувати податкову службу про всі зміни даних облікової картки протягом місяця з дня виникнення таких змін (шляхом подання відповідної заяви).

• тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);
• звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;
• звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);
• повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;
• код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;
• реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний орган державної податкової служби та мають відмітку в паспорті);
• місцезнаходження (місце проживання) платника податків;
• найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність;
• дату подання звіту (або дату заповнення – залежно від форми);
• ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків;
• підписи платника податку – фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

В окремих випадках, якщо це відповідає суті податку чи збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити:

• позначку про звітність за спеціальним режимом;
• код виду економічної діяльності (КВЕД);
• код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ;
• індивідуальний податковий номер і номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість згідно з даними реєстру платників цього податку за звітний податковий період.

• керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до органу державної податкової служби. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником і особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку;
• фізичною особою – платником податків або її законним представником;
• особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації згідно з договором про спільну діяльність або угодою про розподіл продукції.

Якщо податкова декларація подається податковими агентами – юридичними особами, вона повинна бути підписана керівником такого агента та особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку й подання податкової декларації такого агента, а якщо податковим агентом є платник податків – фізична особа – таким платником податків.

При особистому поданні та поданні в електронному вигляді: строки подання податкової звітності збігаються.

Поштою з повідомленням про вручення необхідно не пізніше ніж за 10 днів до закінчення граничного строку подання декларації (п.49.5 ст.49 ПКУ)

• особисто платником податків (або уповноваженою особою);
• в електронному вигляді засобами телекомунікацій (електронною поштою);
• поштою листом з повідомленням про вручення та описом вкладеного

^*Великі підприємства – підприємства, у яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму 100 млн. грн. (ст.63 ГКУ).

^**Середні підприємства – підприємства, у яких середньооблікова чисельність працівників за рік понад 50 осіб, і (або) валовий дохід за рік – понад 70 млн. грн.

^***Малі підприємства – підприємства, у яких середньооблікова чисельність працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб і обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн. грн. (ст.63 ГКУ)

1) Платник податків не подав у встановлені строки податкову декларацію.

2) Дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, уточнюючих розрахунках.

3) Рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків.

4) Дані перевірок, що стосуються утримання податків у джерела виплати (у тому числі податкового агента), свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, зокрема податку з доходів фізосіб таким податковим агентом.

Податковий орган зобов'язаний сам нарахувати суму податкового зобов'язання, для чого призначить документальну перевірку. За її результатами буде складено Акт документальної перевірки платника податків, на підставі якого виноситься рішення про нарахування податкового зобов'язання та застосування фінансових санкцій. Платнику податків надсилається повідомлення-рішення, за яким він, у свою чергу, зобов'язаний сплатити податок протягом 10 днів з дня отримання повідомлення

5) Особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань за окремим податком або збором, застосування штрафних (фінансових) санкцій і пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Стосується звичайних громадян, які можуть не знати податкового законодавства. Тому податковий орган у таких випадках зобов'язаний сам нарахувати податкове зобов'язання та надіслати громадянину податкове повідомлення-рішення, за яким він, у свою чергу, зобов'язаний сплатити податок у строки, визначені ПКУ. Якщо такі строки не визначені ПКУ – протягом 30 днів з дня отримання повідомлення-рішення

Податковий борг – сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений ПКУ строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПКУ)

Джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених ст.87 ПКУ, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів (п.87.1 ст.87 ПКУ). Таким чином, відновлено можливість взаємозаліку непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету та платника податків.

Для забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу (п.88.1 ст.88 ПКУ). А як винятковий захід забезпечення виконання платником податків його обов'язків може бути застосований адміністративний арешт майна платника податків (ст.94 ПКУ).

Податкова застава – спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений ПКУ. Податкова застава виникає на підставах, встановлених ПКУ.

У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення в порядку, визначеному ПКУ, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

На відміну від будь-яких інших видів застави, податкова застава не потребує письмового оформлення, оскільки виникає на підставі ПКУ.

Право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені ПКУ, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної:

• платником податків у податковій декларації, – з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку;
• контролюючим органом, – з дня виникнення податкового боргу (п.89.1 ст.89 ПКУ).

Керівник органу ДПС за місцем реєстрації платника податків, який має податковий борг, призначає йому податкового керуючого, який проводить опис майна платника податків, який має податковий борг, у податкову заставу, перевіряє його збереження та здійснює інші дії, передбачені ПКУ щодо майна, що перебуває у податковій заставі. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформляється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можна використати як джерело погашення податкового боргу.

Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права та балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу. Якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша за суму податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності в майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

Платник податків не має права перешкоджати податковому керуючому в проведенні опису майна. Якщо ж він спробує не допустити податкового керуючого, той складає акт відмови платника податків від опису майна в податкову заставу, який є підставою для застосування адміністративного арешту майна такого платника податків і зупинення видаткових операцій за його рахунками. У разі відмови платника підписувати акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий проведе опис у присутності двох або більше понятих.

Платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом. Платник податків не має права відчужувати (продавати, дарувати, обмінювати) майно, що перебуває у податковій заставі, без згоди податкового органу.

У разі порушення заборони на відчуження майна платника податків очікує штраф у розмірі вартості відчуженого майна, встановлений ст.124 ПКУ, при цьому на інше майно можуть накласти адміністративний арешт.

Відповідно до п.94.1 ст.94 ПКУ адміністративний арешт майна є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Наразі правові засади, порядок та умови застосування адміністративного арешту майна платника податків регламентують:

• ст.94 ПКУ;
• Порядок застосування адміністративного арешту майна платника податків, затверджений наказом Мінфіну України від 07.11.2011 р. № 1398 (далі – Порядок № 1398);
• Порядок призначення і звільнення, а також функції та повноваження податкового керуючого, затверджений наказом ДПАУ від 24.12.2010 р. № 1035 (далі – Порядок № 1035).

Інакше кажучи, адміністративний арешт майна – це заборона податковим органом платнику податків реалізовувати своє право розпорядження або користування належним йому майном.

Згідно з п.94.4 ст.94 ПКУ арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, і коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунках платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду (пп.94.6.2 п.94.6 ст.94 ПКУ).

Обставини, за яких застосовується адміністративний арешт майна

Відповідно до п.94.2 ст.94 ПКУ, а також п.3.1 Порядку № 1398 арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин:

• платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;
• фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;
• платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби;
• відсутні документи, що підтверджують державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців відповідно до закону, дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством;
• відсутня реєстрація особи як платника податків в органі податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до ПКУ, або ж коли платник податків, який отримав податкове повідомлення або має податковий борг, здійснює дії з переведення майна за межі України, його приховування або передання іншим особам;
• платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, що перебуває у податковій заставі;
• платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, що передається у податкову заставу.

Слід зазначити, що арешт майна може бути застосовано у разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим пп.20.1.5 п.20.1 ст.20 ПКУ, або подати для перевірки документи, їх копії (за умови наявності таких документів) (п.3.1.8 Порядку № 1398).

Необхідно також звернути увагу на те, що відповідно до п.94.7 ст.94 ПКУ, крім випадків застосування арешту майна за викладеними вище обставинами, адміністративний арешт також може застосовуватися:

• до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України або законодавством з питань оподаткування акцизним податком;
• до товарів, у тому числі валютних цінностей, які реалізуються з порушенням визначеного законодавством порядку, якщо їх власник не встановлений.

Повний та умовний арешт майна

Пунктом 94.5 ст.95 ПКУ передбачено можливість повного та умовного адміністративного арешту майна.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків реалізувати його право розпорядження або користування майном. У цьому разі ризик, пов'язаний із втратою функціональних або споживчих якостей його майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, яке полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного податкового органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном.

Зазначений дозвіл може бути виданий керівником податкового органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або зменшення ймовірності його погашення.

З урахуванням вищевикладеного, за умовного арешту майна платник податків усе ж має право користування своїм майном за наявності відповідного дозволу.

Виконавці рішення про арешт майна

Функції виконавця рішення про арешт майна платника податків (крім арешту коштів на рахунках) згідно з п.94.14 ст.94 ПКУ покладаються на податкового керуючого або іншого працівника податкового органу, призначеного його керівником (заступником).

Згідно з наведеною нормою виконавець рішення про арешт зобов'язаний здійснювати такі дії:

• направляє рішення про арешт майна;
• організовує опис майна платника податків;
• визначає порядок його зберігання та охорони (п.94.17 ст.94 ПКУ).

Процедура призначення податкового керуючого, а також його функції та повноваження регламентовані Порядком № 1035.

Порядок застосування адміністративного арешту майна

Згідно з п.94.6 ст.94 ПКУ рішення про арешт майна платника податків приймає керівник податкового органу або його заступник. Таке рішення (додаток 2 Порядку № 1398) направляється рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається особисто під розписку:

• платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна;
• іншим особам, у володінні, розпорядженні чи користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Зазначимо, що рішення керівника податкового органу щодо арешту майна може бути оскаржене в адміністративному або судовому порядку (п.94.11 ст.94 ПКУ).

Строки накладення адміністративного арешту майна

Пунктом 94.10 ст.94 ПКУ визначено строки накладення адміністративного арешту майна та можливість їх продовження. Тут слід звернути увагу на такі положення:

• арешт на майно може бути накладено строком до 96 годин, протягом якого обґрунтованість арешту повинна бути перевірена судом;
• до зазначеного строку не включаються години, що припадають на вихідні та святкові дні;
• зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, крім випадків, коли власник арештованого майна не встановлений. В останньому випадку таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі, якщо майно швидкопсувне, – протягом граничного строку, визначеного законодавством;
• проведення адміністративного арешту майна в період з 20 години до 9 години наступного дня не допускається (п.94.18 ст.94 ПКУ).

Слід звернути особливу увагу, що строк застосування адміністративного арешту майна не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, передбачених ПКУ (п.8.1 Порядку № 1398).

Таким чином, питання продовження строку адміністративного арешту майна може вирішуватися лише в судовому порядку.

Порядок проведення опису майна платника податків

Згідно з п.94.15 ст.94 ПКУ опис майна платника податків повинен проводитися в присутності:

• посадових осіб платника податків або їх представників, а також понятих;
• лише понятих – у разі відсутності посадових осіб платника податків або їх представників;
• оцінювача майна – лише у разі необхідності.

Слід зазначити, що понятими не можуть бути:

• працівники податкових або правоохоронних органів;
• особи, участь яких як понятих обмежується Законом України від 21.04.99 р. № 606-XIV "Про виконавче провадження", а саме:

1. особи, які мають особисту заінтересованість у здійсненні виконавчих дій податковим керуючим;
2. особи, пов'язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв'язками, підпорядкованістю або підконтрольністю.

Відповідно до п.94.16 ст.94 ПКУ при здійсненні опису майна податковий керуючий або інші особи, які проводять опис, зобов'язані пред'явити посадовим особам платника податків або їх представникам:

• рішення про накладення адміністративного арешту на майно, оформлене за встановленою формою (додаток 2 Порядку № 1398);
• документи, що посвідчують повноваження працівника податкового органу на проведення опису майна. Такими документами є службове посвідчення працівника державної податкової служби, а також копія наказу керівника податкового органу про призначення податкового керуючого.

Результати проведення опису майна платника податків оформляються в протоколі (додаток 3 Порядку № 1398), який містить опис і перелік арештованого майна із зазначенням назви, кількості, мір ваги, індивідуальних ознак, а також вартості, визначеної оцінювачем (у разі його присутності). При цьому все майно, що описується, повинно бути пред'явлене посадовим особам платника податків (їх представникам) і понятим для огляду.

Такий опис майна, що підлягає адміністративному арешту, не може здійснюватися в нічний час доби, а саме з 20 години до 9 години наступного дня (п.94.18 ст.94 ПКУ).

Рішення керівника податкового органу (його заступника) про накладення адміністративного арешту на майно може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку (п.10.1 Порядку №1398). Процедура оскарження рішень контролюючих органів регламентована ст.56 ПКУ.

Особливості застосування адміністративного арешту при тимчасовому затриманні майна

Як було зазначено вище, згідно з п.94.7 ст.94 ПКУ, крім застосування адміністративного арешту майна за обставинами, викладеними в п.94.2 ст.94 ПКУ, адміністративний арешт також може застосовуватися:

• до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України або законодавством з питань оподаткування акцизним податком;
• до товарів, у тому числі валютних цінностей, які реалізуються з порушенням визначеного законодавством порядку, якщо їх власник не встановлений.

У зазначених випадках службові (посадові) особи контролюючих органів або інших правоохоронних органів відповідно до їх повноважень тимчасово затримують таке майно з оформленням протоколу про тимчасове затримання майна. Форму протоколу затверджено постановою КМУ від 29.12.2010 р. № 1239.

Зазначений протокол в обов'язковому порядку повинен містити:

• відомості про причини такого затримання з посиланням на порушення конкретної законодавчої норми;
• опис майна, його характерні ознаки та кількість;
• відомості про особу (осіб), у якої були вилучені такі товари (за їх наявності);
• перелік прав та обов'язків осіб, що виникають у зв'язку з вилученням товарів.

Відповідно до п.6.3 Порядку № 1398 протокол складається у двох примірниках, один з яких направляється керівнику податкового органу, на території якого було проведено таке затримання майна, а другий вручається особі, у якої вилучено таке майно.

На підставі відомостей, наведених у протоколі, керівник податкового органу приймає рішення про накладення арешту на таке майно або відмову в ньому шляхом неприйняття такого рішення.

Зазначимо, що рішення про накладення арешту на майно повинно бути прийняте до 24 години робочого дня, наступного за днем складення протоколу про тимчасове затримання майна. При цьому, якщо згідно із законодавством податковий орган закінчує роботу раніше, зазначений строк закінчується в момент закінчення його роботи.

У разі якщо рішення про арешт майна не приймається протягом зазначеного строку, майно вважається звільненим з-під режиму тимчасового затримання, а посадові чи службові особи, які перешкоджають такому звільненню, несуть відповідальність відповідно до закону.

Необхідно зазначити, що звільнення з-під режиму тимчасового затримання не потребує документального оформлення (п.6.7 Порядку № 1398).

Слід також звернути увагу, що рішення керівника (заступника) податкового органу про арешт майна повинно бути невідкладно вручено особі, зазначеній у протоколі про тимчасове затримання майна. При цьому рішення може бути приведене в дію і без вручення, якщо особи, яким належить майно на праві власності або на інших правах, не встановлені (п.94.9 ст.94 ПКУ).

Арешт коштів на рахунках платника податків

Арешт коштів на рахунках платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду (пп.94.6.2 п.94.6 ст.94 ПКУ).

Згідно з п.7.3 Порядку № 1398 для здійснення арешту коштів на рахунку платника податків податковий орган подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Після отримання судового рішення про зупинення операцій на рахунках платника податків податковий орган звертається до банку щодо зупинення операцій на рахунках платника податків.

Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює також лише за рішенням суду.

Процедура виконання банками арешту коштів в іноземних валютах на рахунках визначена Положенням про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання та арешт коштів в іноземних валютах і банківських металах, затвердженим постановою Правління НБУ від 28.07.2008 р. № 216.

Слід також зазначити, що при прийнятті рішення про арешт майна банку арешт не може бути накладено на кореспондентський рахунок (п.94.12 ст.94 ПКУ).

Припинення адміністративного арешту майна платника податків

Відповідно до п.94.19 ст.94 ПКУ, а також п.8.2 Порядку № 1398 підставами для припинення адміністративного арешту майна платника податків є:

• погашення податкового боргу платника податків;
• усунення платником причин застосування адміністративного арешту;
• ліквідація платника податків, у тому числі в результаті проведення процедури банкрутства;
• надання відповідному органу державної податкової служби третьою особою належних доказів належності арештованого майна до об'єктів права власності цієї третьої особи;
• пред'явлення платником податків свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання, дозволів (ліцензій) на здійснення діяльності, торгових патентів, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством;
• фактичне проведення платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

У всіх перелічених випадках рішення щодо звільнення з-під арешту майна приймається органом державної податкової служби. При цьому, якщо рішення про звільнення майна прийняте щодо арешту, який був визнаний судом обґрунтованим, податковий орган зобов'язаний повідомити про своє рішення відповідний суд не пізніше наступного робочого дня (п.94.20 ст.94 ПКУ).

Слід також ураховувати, що підставою для припинення адміністративного арешту майна у визначених випадках є також судове рішення або його відсутність. Так, майно платника податків звільняється з-під арешту у разі:

• відсутності протягом 96 годин з моменту прийняття рішення керівником податкового органу рішення суду про визнання арешту майна обґрунтованим;
• скасування судом або податковим органом вищого рівня рішення керівника податкового органу (заступника) про арешт майна;
• прийняття судом рішення про припинення адміністративного арешту майна платника податків.

Якщо майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту в зазначених випадках (судове рішення або його відсутність), то повторне накладення такого арешту з тих самих підстав не допускається (п.94.21 ст.94 ПКУ).

Зазначимо, що повторне накладення арешту з тих самих підстав не допускається також у разі звільнення майна платника податків у результаті фактичного проведення платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Порядок оскарження рішення керівника податкового органу та відповідальність за неправомірне застосування арешту майна

Рішення керівника податкового органу (його заступника) про накладення адміністративного арешту на майно може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку (п.94.11 ст.94 ПКУ).

Процедура оскарження рішень контролюючих органів регламентована ст.56 ПКУ.

Слід звернути увагу, що відповідно до норм ст.94 ПКУ, а також п.10.2 Порядку № 1398 у всіх випадках, коли суд або орган державної податкової служби вищого рівня скасовує рішення про арешт майна, останній зобов'язаний:

• провести службове розслідування щодо мотивів прийняття керівником податкового органу (його заступником) рішення про арешт майна;
• прийняти рішення про притягнення винних до відповідальності відповідно до закону.

Слід також ураховувати, що платник податків має право на відшкодування збитків і немайнової шкоди, завданих податковим органом унаслідок неправомірного застосування адміністративного арешту за рахунок коштів державного бюджету. Рішення про таке відшкодування приймається судом (п.94.13 ст.94 ПКУ).

• заяв або документів для взяття на облік у відповідному органі ДПС;
• реєстрації змін місцезнаходження або внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік або внесення змін, подання з помилками або не в повному обсязі;
• неподання відомостей про осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог

• нарахованого податкового зобов'язання;
• неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування;
• неправомірно заявленої суми від'ємного значення податку на прибуток;
• від'ємного значення суми ПДВ.

• при затримці до 30 календарних днів включно;
• при затримці більшій ніж 30 календарних днів

Згідно зі ст.129 ПКУ пеня нараховується:

1) на суму податкового боргу після закінчення встановлених строків погашення узгодженого грошового зобов'язання.

Нарахування пені починається:

а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків – з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання;

б) при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами – з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного в податковому повідомленні-рішенні;

2) у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків при виявленні його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);

3) у день настання строку погашення податкового зобов'язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків – фізичних осіб, та/або контролюючим органом при перевірці такого податкового агента.

Нарахування пені закінчується:

1) у день зарахування коштів на відповідний рахунок Державного казначейства України та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань;

2) у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків;

3) у день введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення НБУ);

4) у разі прийняття рішення про скасування або списання суми податкового боргу (його частини)

На суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) пеня нараховується з розрахунку 120 % річних облікової ставки НБУ, що діє на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка зі ставок є більшою, за кожен календарний день прострочення в її сплаті.

Розмір пені у разі виявлення заниження податкового зобов'язання платника податків визначається з розрахунку 120 % річних облікової ставки НБУ, що діє на день заниження.

Розмір пені при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків – фізичних осіб визначається з розрахунку 120 % річних облікової ставки НБУ, що діє на день виплати (нарахування) доходів на користь платників податків – фізичних осіб.

• на пеню;
• за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі податків, зборів та інших платежів до бюджетів і державних цільових фондів, якщо таке несвоєчасне або неповне перерахування сталося через порушення банком строків зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України від 05.04.2001 р. № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»;
• якщо керівник податкового органу (його заступник) згідно з процедурою адміністративного оскарження приймає рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені ст.56 розділу II ПКУ, пеня не нараховується протягом таких додаткових строків незалежно від результатів адміністративного оскарження;
• після закінчення строку прийняття спадщини грошові зобов'язання та/або податковий борг спадкодавця стають грошовими зобов'язаннями та/або податковим боргом спадкоємців. Протягом строку прийняття спадщини на грошові зобов'язання та/або податковий борг спадкодавців пеня не нараховується.

Суми пені самостійно сплачуються платником податків. При погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачуються платником податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов'язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачуються таким платником податків, у наступну чергу зараховуються в рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.

Якщо платник податків не виконує встановлену черговість платежів або не визначає її в платіжному документі (або визначає з порушенням зазначеного порядку), орган ДПС самостійно здійснює такий розподіл у вищеописаному порядку.